Зигмунт Милошевский - Безцінний

— Я справді щойно сказав — сильні слова?

Незнайомець зробив таку смішну перелякану міну, що Лоренц розсміялася. Подумала, що він гарний, навіть дуже гарний. Такою класичною чоловічою, брутальною красою, яка не потребує доброго кравця, модного перукаря та косметички. Вистачить трохи мила, джинсів і лляної сорочки, щоб більшість жінок відчула приємне тепло у грудях. Це була врода мисливця з бездоріжжя, не сучасного блідого чоловіка в напівпрозорій сорочці, який страждає на невроз і неспокій, допоки його не підключать до крапельниці з кавою-лате.

Їй спало на думку, що Кароль має такий самий тип вроди.

— А ви кого останнім разом обікрали? — Змінила вона тему. — Якщо це не таємниця.

— Чесно?

— Ага.

— Одну вашу телекомунікаційну фірму.

— Це їй напевне не зашкодило. Як?

— Домовився про угоду з моїм клієнтом, який виготовляє мобільні телефони. Це було нескладно, в цій частині Європи всі нетерплячі й короткозорі, політиків і начальників не цікавить нічого, що виходить за межі їхніх каденцій. Тож аби виграти в перемовинах, достатньо запропонувати якусь сенсаційну моментальну вигоду. Там, звідки я родом, думають інакше, у перспективі кільканадцяти чи кількох десятків років. От чи погодилися б ви протягом десяти років купувати черевики однієї й тієї самої фірми, незважаючи на їхню якість і ціну, лише тому, що зараз я запропоную вам одну пару задарма?

— Звісно, ні.

— Ну то як громадянка Центрально-Східної Європи, ви належите до меншості. Мені здається, що ви маєте схильність до занурення в різні клопоти й пригоди тільки тому, що не уявляєте, якими страшними можуть бути наслідки. Ви шукаєте щось, аби підперти стіл, і витягаєте зі стіни цеглу, від чого валиться весь дім.

Останню фразу незнайомець вимовив так серйозно, що вона прозвучала як погроза.

— Узагальнення завжди є неправдою, так само як і народна мудрість, — прокоментувала. — А ви звідки родом? У мене таке враження, що англійська для вас рідна, та все ж таки відчувається певний акцент, якого я не можу прив’язати до якоїсь певної місцевості. Даруйте, якщо це прозвучало неґречно.

— Пусте. — Симпатичний незнайомець поліз до кишені й дістав елегантну візитку.

Зоф’я взяла в нього картку й прочитала: «Джаспер Леонґ, консультант з переговорів. Остін Роуд Вест, 1, Ковлун, Гонконг».

Кароль відписав. Домовився про житло для них у старій п’ятиповерховій кам’яниці в Нижньому Мантгеттені на Мерсер-стріт, поруч із Г’юстон-стріт. Будинок був як із фільмів про Аль Капоне. Фасад із червоної цегли, спотворений протипожежними сходами, величезні вікна, чавунне оздоблення, таке характерне для індустріальної архітектури дев’ятнадцятого століття. Ще кілька десятків років тому тут, мабуть, шуміли ткацькі верстати, нині ж унизу була крамниця з лахами і нью-йоркська гіпстерська кав’ярня, де на столиках вироби фірми Apple вели нескінченний бій за місце з мафінами та чашками лате. Вона посоромилася б дістати там свою нокію. На верхніх поверхах були величезні, варті цілого статку лофти, і власне в одному з них завдяки зв’язкам Кароля вони облаштували свою операційну базу.

Помешкання належало модному художникові, який у цей час розважався зі своєю дружиною в Європі. Величезне, зі стелями заввишки п’ять метрів, воно мало десь під чотириста метрів площі. Чавунна конструкція будинку не передбачала носійних стін, лише кілька вузьких колон, що давало велику свободу в проектуванні інтер’єру. Господарі влаштували все таким чином, що більшу частину площі займало одне приміщення, яке було одночасно художнім ательє, вітальнею, кухнею та бібліотекою — і все ще залишалося достатньо місця, щоб улаштовувати перегони на велосипедах. Освітлення інтер’єру забезпечували вікна, що займали дві стіни майже від підлоги до стелі. У дальній частині лофта на двох рівнях були розташовані дві ванні кімнати й чотири спальні. Висота поверху давала змогу розмістити спальні блоками — дві внизу і дві нагорі, до верхніх вели короткі сходи. Прості, по-спартанському вмебльовані, вони мали вигляд нежилих кімнат для гостей. Очевидно, господарі воліли спати в головній залі, яку називали artectory — від поєднання англійських слів, що означають мистецтво і трапезну.

Кароль уже за два дні навчився використовувати еспресо-машину, химерний хромований релікт п’ятдесятих років, і зараз вони вчотирьох сиділи за столом у їдальні, попиваючи чорну каву.