Зигмунт Милошевский - Безцінний

— О, точно.

— Фактично союзники знайшли копальню, повну творів мистецтва, десятки кілометрів коридорів, заповнених скринями, картинами, скульптурами, золотом, найціннішими скарбами з усіх завойованих країн. Іноді я думаю, що німці витратили більше часу на викрадення й придбання творів мистецтва, ніж на війну.

— Як це — придбання? Я думав, вони все просто вкрали.

Її тішило його зацікавлення.

— Німці ділили народи на кращі й гірші. Ось, приміром, у Польщі, країні упосліджених і невільників, брали все як своє. Тобто не стільки брали, скільки «зберігали», щоб захистити спадщину європейської культури від диких слов’янських людей. Але в Голландії та Франції вже було інакше. Попервах «зберігали» єврейські колекції, але потім стримувалися, бо на Заході хотіли мати вигляд джентльменів, а не різників. І рушили до антикварних крамниць, де витратили мільярди марок на своїх улюблених художників. Для перекупників у Парижі й Амстердамі це був найкращий період в історії мистецтва. Коли американці прогнали німців, там усі плакали рясними сльозами.

— Ви жартуєте?

— У жодному разі. Адже саме тоді з’явилися знамениті фальшивки Вермеєра, такі якісні, що нині їх вважають витворами мистецтва. Маршал Ґеринґ мав таку манію на ґрунті художника, що всім було відомо: купить будь-якого Вермеєра за будь-які гроші. Найвпливовіші нацисти купували через посередників для себе, менш впливові для того, щоб давати хабарі більш впливовим, ніколи бізнес не крутився так добре, як тоді. Німці заплющували очі навіть на єврейське походження торговців, якщо ті мали добрий товар.

— Ну гаразд, але твори мистецтва були викрадені в Польщі, вивезені до Німеччини, а згодом американці вам їх віддали, так?

— Якщо кількома словами. Але шістдесяти тисяч пам’яток усе ще бракує. І коштують вони, за приблизними підрахунками, замалим не двадцять мільярдів доларів.

— Та ви що? Як це? Де вони можуть бути?

— Скрізь. Частину німцям, напевно, вдалося сховати. Частину було знищено свідомо або випадково під час воєнних дій. Трохи забрали союзники, багато — радянці, частину розікрали люди в різних місцях Європи, користуючись безладом. Досі багато такого з’являється на аукціонах і в антикварних крамницях, але найцінніше точно мандрує чорним ринком.

— Незвичайна історія. І ви керуєте відділом, який цим займається, чи працюєте в ньому?

— І те, й інше.

— Як це?

— Це одноосібний відділ польського Міністерства закордонних справ.

Незнайомець недовірливо похитав головою. Тема йому сподобалася, бо вирішив похизуватися.

— Може, ви випадково знайдете всі ті зниклі континенти, що їх шукали нацисти. Знаєте ж, Шамбала, Гіперборея, Туле.

Скривилася.

— Я шукаю пам’ятки, а не теми для пригодницьких романів.

— Я думав, що нацисти шукали в Тибеті загиблі цивілізації.

— Справді, у них була така організація Аненербе, спадщина предків. Гіммлер вистежував по всьому світу сліди стародавньої германської могутності, зокрема і у Тибеті. Навіть Гітлер з нього сміявся.

— Чому?

— Бо це з певної точки зору було смішно. Гіммлер і його Аненербе вихвалялися тим, що знайшли якусь кам’яну сокирку, доводили, що це свідчення вищості народів Півночі. Ось тільки кожна більш-менш освічена людина знає, що коли на Півночі виготовляли кам’яні сокирки, навколо Середземного моря процвітали прекрасні розвинуті цивілізації. Література, філософія, право, мистецтво. А там сокирки. З цієї точки зору Гіммлер особливо не допомагав справі. Але мав інші чесноти.

— Наприклад?

— Був дуже старанним і ефективним масовим убивцею.

— Божевільний?

— Найбільший з усіх. Інші робили це заради влади і грошей, хотіли бути володарями нового світу. Він насправді вірив, що арійська раса колись панувала над цілим світом, а євреї стоять на їхньому шляху до повернення всесвітнього панування. Гітлер поряд із ним був нормальною людиною, ну, диктатор, таких багато, який наклепав собі безліч танків і в якого повилітали клепки. Гіммлер був утіленням зла. Якби я вірила в Бога, сказала б, що це антихрист, інкарнація Люцифера.

— Сильні слова.

— Мабуть, я надто добре знаю історію, іноді таке знання — це прокляття. Скажу так: якби я мала машину часу й опинилася над колискою Гітлера, сказала б його батькам: знайдіть йому доброго вчителя живопису, інакше він буде капосний і нещасливий. Якби ж опинилася над колискою Гіммлера, зачекала б, поки батьки вийдуть, а потім власними руками задушила б немовля. І оком не змигнула б.