Зигмунт Милошевский - Безцінний

— Що? Що таке картографування течій? — Кароль не зрозумів останньої фрази.

— Це означає, що до печер у різних частинах гір заливають різні сполуки, які по-різному між собою взаємодіють і до того ж їхній склад змінюється з плином часу. Потім досліджують воду всередині через хірургічні свердловини, а також ту, яка витікає в долини. Таким чином можна точно визначити, яким шляхом вона прибула, і комп’ютер малює мапу підводних річок. Завдяки цьому, знаючи місце, де було знайдено термос, можна довідатися, з якого місця всередині гір він виплив. Розумієте?

Притакнули.

— Досі я думав, що Гауптманн загинув через нещасний випадок, що він опинився у невідповідному місці у невідповідний час і ніхто не зміг його врятувати. — В останній фразі прозвучала гіркота, яку зрозуміла тільки Лоренц. — Тепер я думаю, що він загинув, щоб не мати змоги досліджувати татранське підземелля. Але чому саме так, а не в якомусь темному провулку? Щоб дестабілізувати функціонування Татр. Не забувайте, що вхід до парку було заборонено упродовж двох місяців. Якщо хтось хотів роззирнутися без туристів над головою, взагалі без когось над головою, то отримав, а радше створив собі такий шанс. Я знаю, бо сидів там разом зі слідчими. А ви пригадуєте з газет, хто були слідчі.

— Американці, — сказав Кароль.

— Отож-бо. Наші шановні союзники ще в день катастрофи запропонували допомогти нам розкрити терористичний замах, прислати армію фахівців та експертів. І справді прислали людей, які могли протягом двох місяців прочесати закриті для відвідування гори й зазирнути під кожен камінь.

— Але нічого не знайшли, — мовила Лоренц. — Тому вирішили про всяк випадок прибрати людей, які могли б щось знайти. Тобто нас.

Висновок був очевидним, ніхто навіть не вважав за потрібне його підтверджувати.

— Ми повинні туди повернутись, — сказала. — І якнайшвидше.

Глянули запитально.

— Генрик Ашкеназі надіслав своїй коханці, можливо, розраховуючи на те, що хтось до неї звернеться, повідомлення зі згадкою про термос, Рафаеля й Татри. У Татрах знайдено тогочасний термос, а в ньому грудочку бурштину зі свастикою. У Татри мене водив мій дід, який захопив мене прагненням відкрити таємницю Рафаеля і який перед смертю казав про те, що Рафаель перебуває в безпеці в Бурштиновій кімнаті. У Татрах убито фахівця з картографування печер, і там з’явилися американці. Ну і ще один елемент, можливо, найважливіший. Калятівки.

Анатоль насупив брови.

— Ця гидка туристична база?

— Не так база, як гірський готель, може, навіть має одну зірку. Тепер він стоїть на території національного парку, і туди можна піднятися лише пішки, але до війни це був найелегантніший готель у Закопаному. Ексклюзивний курорт високо в горах, з рестораном, кав’ярнею і залою для бриджу, з вікон відкривався вид на Каспровий Верх і новозбудовану канатну дорогу. Лімузини під’їжджали під двері, знамениті гості розважалися на танцях. Пані в блискучих сукнях, панове у фраках. Накидали шуби й пальта на плечі, щоб стояти під зорями на терасі й насолоджуватися шампанським. Уявляєте?

Притакнули.

— Під час війни готель на Калятівках називався Берґхаус Кракау і був резиденцією Ганса Франка. Третьою, поруч із Вавелем і Пшегожальським замком. Мабуть, любив це місце, бо воно нагадувало йому Альпи.

— І що ми там знайдемо? — запитав Ґмітрук.

— Побачимо. — Показала на довоєнний знімок Музею Чарторийських. — Сподіваюся, що Юнак вкаже нам дорогу.

Більше не було про що дискутувати. Ліза з Анатолем вийшли. Ґмітрук насвистував мелодію, яка лунала вранці у кав’ярні й викликала неспокій. Прощальний лист помираючого. Чому цей клятий уривок так засів йому в голові?

— Знаєш цю пісеньку? — замугикав, вдало повторюючи мотив, який насвистував Анатоль.

Бознанський і Лоренц стояли під душем і намилювали одне одного. Це було дуже приємне завершення дня.

— Що?

— Цей уривок, який насвистував Анатоль. Засів у мене в голові й не дає спокою, а я не пам’ятаю, що це.

— Звучить як «Виліз котик на плотик», тільки фальшиво.

— Дуже смішно.

— Не зрозумій мене неправильно, гарно свистиш, майже як флейтист-віртуоз. Це, мабуть, акустика в кабіні кепська.

— Я справді тобі освідчився?

— Без обручки не вважається.

Йому снилася прогулянка. Йшов гірською дорогою, була ніч, але місяць уповні відбивався від снігу, й довкола було досить ясно. Було б навіть приємно, якби перед ним не йшов дивний худий чоловік у блакитному костюмі. Цей тип йому не подобався, і Кароль хотів повернути, але не зміг, як це буває уві сні, натомість ішов дорогою, поки не вийшов на широку галявину з видом на гори. Місяць висів у небі над його головою, яскраво освітлюючи спину худого чоловіка, їхні довгі тіні на снігу були як чорнильні плями на скатертині.