Зигмунт Милошевский - Безцінний

Лоренц вирішила, що не коментуватиме.

— Мабуть, вас зацікавить, звідки ця гіпотеза. Отже, весною в Закопаному серед каміння гірського струмка турист, шукаючи прохолоду, знаходить термос. Довоєнний термос фірми «Thermos». Однак у ньому не було ні довоєнного чаю, ані кави, лише грудочка бурштину. Фрагмент якогось орнаменту, відламаний листок аканта з вирізьбленою наспіх свастикою. Турист виклав цікавинку на своєму блозі, там її знайшли наші братці, підхопили тему й списали цілі аркуші історією про те, як Ганс Франк сховав Бурштинову кімнату в печері в Татрах.

— Може, й справді сховав? — запитав Кароль.

— Облиш. Кімнату пустили з димом у Калінінграді росіяни, тільки боялися в цьому зізнатись і відтоді розпускають чутки про її таємниче зникнення. Немає ніякої Бурштинової кімнати.

— До вчора я теж так думав. І навіть був упевнений. Але тоді я не знав, що твій дід, великий любитель гір і конспіратор, стверджував, що Рафаель у Бурштиновій кімнаті. Я не знав, що існує таємничий скарб Ганса Франка. І не знав, що в татранських струмках можна знайти бурштин.

Лоренц не знала, що на це відповісти, й лише знизала плечима. Врешті навіть вона не могла опиратися чарам легенди про Бурштинову кімнату.

— Зараз це неважливо. Послухайте, чому це може бути відсутній елемент. Припустімо, що Франк вважав, ніби Ашкеназі заховав колекцію в якомусь місці в польських горах. Припустімо, що саме там американці шукали в 1946 році і нічого не знайшли, за що Франк і Ашкеназі, він же Палез’є, заплатили життям. Припустімо, що тепер хтось у США прочитав статтю про захований у Татрах скарб губернатора. Ви ж знаєте, в якому тоні шукачі пишуть цю свою маячню. Ніби вони вже стоять перед дверима до сховку. Хтось вирішив, що існує небезпека, що в Польщі це сприймуть усерйоз, розгорнуть велику пошукову експедицію, знайдуть скарб, знайдуть картини і передусім розкриють секрет.

Ґмітрук скривився.

— Казочки. Немає жодних доказів ані щодо цих гір, ані щодо скарбів, ані…

Раптово замовк.

— От дідько! — мовили в один голос із Каролем і глянули один на одного.

— Ти перший, — знову промовили одночасно.

Зачекали мить.

— Послухайте… — знову промовили одночасно.

— У мене зараз буде інсульт. Кароль говорить перший. Анатоль другий. Каролю?

— Бортник отримала після війни дві листівки від Ашкеназі, так? Обидві невинні, але давайте приглянемось уважніше.

Лоренц потяглася до сумки, витягла листівки, які їм дала старенька, й подала Каролеві.

— Це перша. — Показав їм картку. — 3 одного боку вид на Вавель, окупаційну садибу німецького короля Польщі. З другого — віршик, дурничка, кілька слів про кохання. Але послухайте: «Важко так це сказати, просто, без тремтіння у голосі, що кохання в серці гаряче я заховав, неначе у термосі». Очевидно, і термос, і Вавель можуть бути випадковими, а, може, й ні.

Показав їм другу листівку.

— Музей князів Чарторийських. І вірш Тетмаєра про силу мистецтва. Ліза цього не знає й Анатоль теж, але…

— Тетмаєр — найбільший співець Татр у польській поезії, — перебив його Ґмітрук.

— Саме так. Послухайте: «Ewiva l’arte! Палають у грудях наших вогні, даровані нам самим Богом. Ми дивимось піднесено згори, волієм лавр, не золота корони. І хоч життя для нас нічого вже не варте: ewiva l’arte!». Адресант вибрав такий фрагмент, де є і мистецтво, і висота, тобто гори.

— Не вибрав, а змінив, — зауважив Ґмітрук.

— Що ти маєш на увазі?

— Тут помилка. Має бути так: «Палають у грудях наших вогні, даровані нам самим Богом. Тож, голову піднісши, ми оглядаєм натовп. І хоч життя для нас нічого вже не варте: ewiva l’arte!»

У Ґмітрука був гарний глибокий голос, і те, що в Кароля звучало як декламування віршика на шкільному конкурсі, в його устах перетворилося на поезію.

Ніхто з них не знав, що, декламуючи Тетмаєра, майор знову пережив те дивне передчуття, яке пронизало його вранці в кав’ярні. Передчуття, що не доживе до нового року. І хоч життя для нас нічого вже не варте, ewiva l’arte. Що це, похмуре пророцтво? Що помре через якийсь твір мистецтва?

— Анатолю? — Голос Лоренц визволив його із задуми. — А ти що хотів сказати?

— Події на Каспровому восени. Терористична атака, розтрощена канатна дорога, дві жертви.

Лоренц хотіла щось додати, але він поглядом зупинив її. Тільки вона знала про роль, яку він відіграв у тих подіях, і він, очевидно, хотів, щоб так і лишилося.

— Вас повинно зацікавити, хто загинув. Обидві особи були у вагончику, що їхав донизу. Оператор і пасажир, Януш Гауптманн. Професор геології з Гірничо-металургійної академії, найбільший у Польщі та Європі фахівець із дослідження карстових явищ і картографування печер за допомогою вивчення водних течій. За кілька тижнів до того його команда отримала Грант і розпочала проект у Західних Татрах.