Анатолій Сергієнко - Небезпечний свідок

З їхньої балачки я зробив висновок, що в політичному житті країни сталася якась непересічна подія, інакше, вони б так не говорили, адже влада в місті демократична. Була до вчора, а сьогодні?… Невже сталося те, чим постійно страшили з Москви? Військові захопили владу, ввели надзвичайний стан? Ні, бути такого не може!

Я хотів було повернути голову до «інтелігента», щоб запитати, але він спритно схопив мене за волосся.

– Не треба фокусів. Спокійно! Вважайте, що вам пощастило. Якщо розумно себе вестимете, пройдете успішно курс лікування. Ми Богданові Івановичу скажемо, щоб уважним до пацієнта був. Здається, ви людина розважлива. Логічно мислите і зможете зробити правильні висновки.

– Так, так, – додав «п'яничка», – допоможемо другу книжку видати, посприяємо, щоб до Спілки письменників прийняли. А те мітингове шумовиння – явище тимчасове. Мусите розуміти ситуацію. Батько – інвалід війни, кров на фронті проливав. Тим паче, сім'я, син маленький, усім жити хочеться…

То в чиїх я руках, запекло нуртувала всередині думка. Невже мафія протягнула щупальці вже й до органів безпеки? Або навпаки, спецслужба зрослася зі злочинним світом? Чи діє добре законспірована, таємна організація, закинута з Москви, мета якої розхитати, скомпрометувати нову, вибрану народом, владу, показати її безпомічність супроти розгулу кримінальних елементів, викликати невдоволення населення, посіяти в місті паніку, і дати, врешті, зрозуміти, що без твердої руки «старшого брата» бідним хохлам аж ніяк не обійтися? Та й цей «п'яничка-москаль» не такий наївний, як здавався на перший погляд, корчив в себе простака-афганця, головоріза-розбишаку. Лише раз показав своє справжнє нутро, коли про Наталю питав, не зміг приховати заздрість, усе решта – фарс, гра, маска. Артист і доволі здібний. Міг би і в професійному театрі грати. Ось, де талант пропадає! А як уміє перевтілюватися! Який уважний, доброзичливий тон, ніжний теплий голос! Не каже – співає! Немов і не душив мене хвилину тому, скатіна! Мова чиста, майже літературна, може, й сам українець, перевертень, з центру прибув у відрядження, тому й не криється. Спробуй, знайди його потім, Рассєя бальшая. Завдання виконав – на літак і до Чорного моря в санаторій закритого типу. А «інтелігент» – місцевий кадр, тому й ховає своє лице. Викрадення лейтенанта і звіряче вбивство інструктора обкому партії – їх рук справа. Енкаведисти теж переодягалися у форму повстанців, тероризували місцеве населення і своїх час від часу вбивали, списуючи злочини на бандерівців. А чоловік у гумових рукавичках – для більшого психологічного тиску на жертву. Служба збору інформації в них працює, нічого не скажеш. Все знають. Про батька, сина, навіть про рукопис другої книжки, котру жодне видавництво не приймає, бо криза з папером. Не здивуюся аніскілечки, якщо зараз кожен з них по примірнику моєї першої книжки дістане і попросить підписати на згадку.

– Що вам потрібно? – запитав я, і подумав: який хрипкий, пригнічений, неприємний у мене голос.

– Зовсім мало, – швидко сказав «інтелігент». – Трішечки нам допомогти. Маленька інформація, невеличка довідка, коротенький звіт, за відповідну, звичайно, винагороду. Авторський, так би мовити, гонорар. Співпраця на взаємовигідних умовах. Ви певне, розумієте, про що йдеться? І не тепер, а згодом, за два-три роки, коли все утихомириться. А може, й не потрібно буде… Ніхто вас не чіпатиме. Кілька слів всього й напишете, згоден співпрацювати, і ми негайно відвеземо вас до лікарні.

«Відвеземо до лікарні… Кілька слів всього й напишете… Ніхто вас не чіпатиме…» Цікаво, дуже навіть цікаво, думав я. Україна ще не стала самостійною державою, а вони вже вербують проти неї агентів. Зважили політичну ситуацію, наперед спрогнозували події, заклали дані в комп'ютер. Результат – кінець імперії, Україна вільна! Отож знову таємна війна лицарів плаща і кинджала на міждержавному рівні. Але навіщо я їм? Я секрети зможу продати? Технологію виготовлення дитячих візків? І за кого, власне, вони мене мають, за зрадника? Чому вибрали мене, а не когось іншого? Хіба так працюють спецслужби? Ні, так брутально, грубо, з фізичним тиском жодна розвідка світу агентів не вербує. Це все схоже на вміло розіграний спектакль, останню репетицію перед прем'єрою під назвою «Помста». Помста обдуреного чоловіка, котрому наставили роги, не треба й за оренду приміщення платити, за декорації. Не знайшли спонсорів, перенесли дію на свіже повітря. Молодці, браво, зіграно на рівні, перший клас, хлопці! Поплескати по плечах, випити по чарці й розбігтися, все – кінець жартам. Не гніваюся, каменюки за пазухою не тримаю. Що, ґуля на потилиці, моральні збитки, мало Богу душу від страху не віддав? Заживе, переболить, то пусте, дурниці, хлопці. Мистецтво потребує жертв! Ми ж люди творчі, розуміємо одне одного. Спритно ви мене розіграли. Одначе куди подіти трупа в ящику, як пояснити його з'яву в погребі, а пістолет Макарова, справжній, котрий стріляє, адже сам чув, як куля дзьобнула дошку стіни за півметра від мене. Макет можна покласти, позичений на кафедрі анатомії людини в медінституті, або гіпсову голову, погон з двома зірочками причепити…