Сергій Постоловський - Ворог, або Гнів Божий

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергій Постоловський - Ворог, або Гнів Божий» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Фолио, Жанр: Боевик, Шпионский детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Ворог, або Гнів Божий: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Ворог, або Гнів Божий»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Ворог, або Гнів Божий» – це історія «українського Моссаду», ліквідаційної групи, сформованої виключно з однією метою – помститися агресору та загарбнику за його злочини проти українського народу.
Вони вірять у те, що кожен за свої гріхи має бути покараний. Кожен у цьому світі повинен відповідати, тому що безкарність породжує вседозволеність. Не сподіваючись на владу, на західних партнерів, на сусідів і друзів, вони беруть справу до своїх рук.
Складаються списки, знаходяться кошти, йде перевірка та вербування людей, формуються агентурні мережі, розробляються операції та стратегії. Але зосереджуються вони на головному – на ворогу, що засів за кремлівськими стінами, та навіть не розуміють, що й самі виявилися розмінною картою у великій геополітичній битві.

Ворог, або Гнів Божий — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Ворог, або Гнів Божий», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Ви гадаєте, що в останню ніч свого життя я буду спати?

Зубр не знайшов відповіді, а тільки махнув рукою Гопку, аби той ішов за ним.

У приміщенні тхнуло сирістю. Зубр увімкнув світло, і Микола Федорович побачив перед собою коридор, що закінчувався дерев’яними сходами, які вели на другий поверх. Стіни, місцями з глибокими тріщинами, наче зморшками на чолі старих людей, були пофарбовані у голубий колір.

Йдучи наверх за своїм супутником, який допомагав йому підніматися вгору, Гопко помітив декілька картин епохи соцреалізму. То були репродукції відомих колись на весь Союз картин «Знову двійка» Федора Решетникова, «Ми йдемо в нове життя» Ахмеда Китаєва, «Перші дні жовтня» Георгія Савицького, «6 листопада» Івана Гринюка та «Зима в Самарі» Івана Коміссарова.

«Певно, тут базувалася якась із конспіративних квартир КДБ. Чи МВС…чорт їх розбере», – думав собі Гопко, спираючись на руку Зубра та перебираючи ногою і протезом сходи.

На другому поверсі коридор звужувався і метрів за п’ять переходив у залу, де були камін, стіл, диван, декілька крісел і стільців. Під стінами – шафи з книгами. Біля каміна Гопко угледів старий телевізор. З зали виходили ще чотири двері у різні кімнати та вбиральню. Усе було старим, проте охайним. Відчувалося, що до приїзду смертника готувалися.

– Якщо ви не проти, я проведу цю ніч разом із вами, – сказав Зубр.

– Чому я маю бути проти?

– Не знаю. Можливо, хочете побути на самоті.

– Якщо в мене виникне таке бажання, я вам про це повідомлю.

– Ось і добре. Ви голодний?

– Не відмовився би перекусити і випити декілька чарок.

– Що бажаєте скуштувати?

– Ви так питаєте, наче ми у ресторані, – засміявся Гопко.

– Маємо деякі можливості, – посміхнувся йому у відповідь Зубр.

– Ну що ж. Давайте ікру – червону та чорну, сьомгу, оливки такі великі зелені, свіжий хліб, краще французький, лимон та апельсини і гарний вірменський коньяк. Можливо, ще якийсь смачний чай на травах.

– Гарний вибір. Підтримую, – сказав Зубр, узяв до рук телефон і зателефонував комусь, наказавши швиденько привезти усе, що назвав йому Гопко.

Вони сиділи і пили коньяк. Той виявився справді добротним. Гопко не квапився напитися, бо не мав такого бажання. Він просто насолоджувався останніми радощами, що дарувало йому життя.

– Скажіть мені, Сергію, ви впевнені, що у нас все вийде?

– Я можу бути впевнений у собі та своїй людині. У такий спосіб можемо говорити про успіх операції.

– Знаєте, з першого дня війни там, на фронті, ми усі бажали смерті тому, хто розпочав донбаське пекло. Проте, ми розуміли, що підібратися до нього – справа марна. Практично неможлива. Ілюзія, а не реальність.

– І не до таких підбиралися.

– Можливо. Але я не про це зараз. З кожним новим днем війни, з кожною новою смертю ми запитували себе, чому ніхто не хоче його зупинити? Навіщо ті невинні жертви? Кому треба той хаос, розруха, горе, людські трагедії й материнські сльози? Чому світова спільнота спостерігає і тільки застерігає? Чому не діє ЦРУ?..

– Ви маєте на увазі фізичну ліквідацію?

– Так.

– Знаєте, вбити президента найбільшої в світі країни – це не те саме, що вбити Усаму бен Ладена чи Пабло Ескобара. На таке ніхто не піде.

– Сміливості бракує?

– Розуму вистачає.

На хвильку Гопко задумався над словами свого нового знайомця, а потім сказав:

– Але ж його потрібно зупинити!

– Над цим і працюємо. Не забувайте, що він – президент Росії. Погодьтеся, Микола Федоровичу, що Україні просто не пощастило. Вона опинилася розмінною картою у великій грі двох супердержав, протилежних світоглядів та ідеологій. Трагедія вашої країни – у більшій мірі результат недолугості та жадібності усіх ваших правителів. Крім того, це відповідь Москви на дії Заходу в Іраку, Лівії, Сирії, Єгипті. За роки своєї незалежності Україна так і не змогла дати відповідь світу, хто ж вона така? Європа чи пострадянська країна? Демократія або ж кланова олігархія? Охлократія чи неоавторитаризм? Світ не розуміє, що з вами робити, і сьогодні ладен віддати вас Кремлю, адже на цій планеті є більш ласі шматки, за які варто боротися. Усі втомилися від України. Самі лише від вас проблеми. Жодних дивідендів.

– А ви? – Гопко підвищив голос. – Повторюся знову і запитаю, чому ж тоді особисто ви, пане Сергію, допомагаєте нам? І не варто зараз про патріотизм. Я і сам патріот. Тільки України.

– В мене свій інтерес, який на цьому етапі збігається з вашими. Все доволі просто.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Ворог, або Гнів Божий»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Ворог, або Гнів Божий» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Марина та Сергій Дяченки - Цифровий, або Brevis est
Марина та Сергій Дяченки
Сергій Лук'яненко - За лісом, де підлий ворог
Сергій Лук'яненко
Сергей Шведов - Бич Божий
Сергей Шведов
Анатолий Гусев - Мишка Ворог
Анатолий Гусев
Генрік Ібсен - Ворог народу
Генрік Ібсен
Сергій Постоловський - Диктатор
Сергій Постоловський
Сергей Пилипенко - Суд Божий
Сергей Пилипенко
Марина и Сергей Дяченко - Цифровий, або Brevis est
Марина и Сергей Дяченко
Отзывы о книге «Ворог, або Гнів Божий»

Обсуждение, отзывы о книге «Ворог, або Гнів Божий» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x