Євген Є - Мільйон на рулетці

— Хто ви такі? Чого вам треба?

— Ми? — перепитав Мишко, знімаючи з обличчя маску. — Невже не впізнав?

— Щось пригадую, — сказав Армен Сахішвілі.

— А його? — запитав Мишко, коли я показав обличчя.

Глипнувши на мене, потім знову на Мишка, Армен Сахішвілі нарешті впізнав нас:

— Ви пришли убити мене?

— Звідки такий песимізм? — запитав Мишко і вказав на дві сумки поблизу ліжка.

Коли Тоша відкрив одну з них, Армен Сахішвілі вкрай розгубився: вона була набита пачками грошей.

— Вставай, — наказав Мишко, — ми прийшли надовго.

Не знаю, чому Армен Сахішвілі так боявся зустрічі з нами. Адже ми не були убивцями і не збиралися чинити розправи над ним. Можливо, його настрахали колеги після того, як ми висадили в повітря баржу, але ж це судно не належало йому.

Проте Армен Сахішвілі зробив усе для того, щоб ми не могли здибатися з ним. Він обставив своє казино охоронцями, п’ятьох завжди возив із собою, а щоб зустрітися з ним у його офісі, потрібно було пройти принизливу процедуру обшуку.

Підсвідомо він був готовий до зустрічі з нами, але не передбачив єдиного — що ми зможемо приїхати до нього додому. У його триповерховий особнячок у невеликому, розташованому за тридцять сім кілометрів від міста селищі мільйонера. Мабуть, Армен Сахішвілі був упевнений, що височенна огорожа навколо селища і охорона на першому поверсі зможуть захистити його. Але він помилився.

Його будинок був просторим, але нецікавим. Квітник біля входу, величезна кількість кімнат, занадто дорогі меблі, картини художників минулого століття, китайські вази, антикварний клавесин і музичні інструменти на невеличкій сцені в кутку вітальні.

Але в його будинку були дві речі, що привернули нашу увагу. Насамперед — чудовий рулетковий стіл на третьому поверсі в кімнаті між тренажерним залом і більярдною.

Коли ми піднялися туди, власник «Праги» уже встиг одягти халат. Він попросив сигарету, і поки прикурював з рук Мишка, Тоша і Гоша стягнули зі столу матер’яний чохол.

— Як це зазвичай робиться? — запитав Тоша. Потім він крутнув рулетку і взяв із різьбленої підставки одну з кістяних кульок.

— Проти годинникової стрілки, — сказав Мишко.

— Зрозуміло, — відповів Тоша, кинув кульку і додав: — Робіть ваші ставки.

— Чого ви домагаєтесь? — запитав у нас Армен Сахішвілі.

— Хочемо зіграти, — сказав я, — в одну дуже цікаву гру.

— У яку?

— У рулетку.

— Навіщо цей цирк? — не витримав Армен. — У домі є трохи грошей і золото. Забирайте — і йдіть собі геть.

— Невже? — посміхнувся Гоша, бо знав, що в особняку власника «Праги», окрім добре відбалансованої рулетки, є ще одна не менш приваблива річ — чудовий англійський сейф, захований в одній із шаф.

— Ні, — замахав руками Армен Сахішвілі, коли Тоша нагадав йому про сейф.

— А як ти гадаєш, — запитав Тоша, — якщо я натисну на курок, то що відбудеться раніше: куля увіп’ється в твоє коліно чи твоя охорона прибіжить і врятує тебе?

— Добре, — сказав Армен Сахішвілі і відкрив сейф, — забирайте і йдіть з богом.

У сейфі було повно грошей, але я сказав:

— Ні. Ми принесли майже два мільйони. Тож відраховуй стільки ж і пішли грати.

І ми зіграли.

Щоправда, шановному Армену Сахішвілі не пощастило. Хоча ми мінялися з ним кожні п’ять конів і були то гравцями, то круп’є, тому він мав усі шанси відігратися. Але не зміг — удача втекла від нього.

Ми обіграли його на один мільйон і сто тисяч.

— Ми виграли достатньо грошей, — сказав Тоша.

— Не думаю, — відповів я.

— А Мишко…

Але Мишко був згоден зі мною і сказав:

— Ні.

— Але ж….

— Справа не в грошах, — мовив я.

— Ну а щодо тебе і Гоші, то хоч зараз беріть свої частки і їдьте в аеропорт.

— Гадаю, що це правильне рішення, — сказав Тоша.

Ми ж з Мишком вирішили пройти випробування до кінця.

Усю цю гру затіяв власник «Золотого Дракона» Володимир Аренський. Через нього ми стали людьми поза законом, утратили право на існування в місті, яке вважали своїм і в якому збиралися прожити весь залишок свого життя. Саме він сказав власнику «Праги» Армену Сахішвілі: «Коли вони з’являться в мене, я уб’ю їх».

Саме він, Володимир Аренський, оголосив своїм хлопцям: «Тому, хто знайде їх, — двадцять п’ять. Тому, хто уб’є, — п’ятдесят тисяч. Тому, хто схопить живими, — сто двадцять».

До нього ми йшли, не ховаючись і не придумуючи ніяких фокусів. Ба, більше того, ми навіть подзвонили йому попередньо і сповістили про наш візит.