Євген Є - Мільйон на рулетці

Саме тому в «Празі» було використано всі можливі і неможливі запобіжні заходи. Але всі вони були спрямовані проти осіб чоловічої статі, Яна ж оминула численні пости охоронців, її не обшукали жодного разу.

Дерева ботанічного саду вже розпрощалися з листям, тільки у величезних, добре освітлених і вологих теплицях буяли розкішні ліани з химерними квітами і плодами. Гоша віз Яну по обнесеній ланцюгами дорозі до освітленого з усіх боків казино. На в’їзді в сад він пригальмував перед охоронцем, який підняв руку, відчинив вікно і посміхнувся:

— Далеко? — запитав вартовий.

— Та от панянку привіз у казино.

На стоянці перед «Прагою» Гоша сказав Яні:

— Виходитимеш, даси мені пару купюр, щоб не викликати зайвого інтересу.

Дівчина дала йому п’ятдесят гривень, вийшла з машини, ступила на м’який килим і попрямувала до казино.

Люб’язний швейцар. Кремезні охоронці. Людина фейсконтролю, яка відразу упізнала її, адже вона вчора програла майже сім тисяч і не пішла ні з ким із чоловіків, які намагалися познайомитися з нею. Усі вони зрозуміли, що «ця прийшла просто порозважатися».

Яні довелося затриматися на секунду, поки обшукували пару, яка заходила перед нею.

Потім її попросили відкрити сумочку. Вона погідливо показала її вміст. Пудра, кілька серветок, помада, стягнута резинкою пачка грошей.

— Спасибі, — подякував охоронець. — Приємної ночі.

Яна пішла до гардеробу, а після цього піднялася на другий поверх і зайшла до жіночої вбиральні. Там вона зупинилася перед дзеркалом, ледь підфарбувала губи, а після цього зайшла в кабінку і закрилася в ній.

— Спочатку подивишся по боках, — учив її я. — Якщо не побачиш камер або чогось схожого на них — дій. Якщо щось запідозриш, то повечеряй, зіграй, роздивися навкруги і виходь. Гоша тебе забере.

Камер не було, і тому Яна поставила сумочку на бачок і розкрила її.

У ній під підкладкою була малюсінька антена і невеликий, розрахований на чотири години роботи елемент живлення. Антена відкривалася невеликою парасолькою для коктейлю і досить легко кріпилася прямо під бачком.

Яна вставила у вухо малюсінький навушник і відразу ж почула голос Мишка:

— І де це ми? У жіночому туалеті? Чудово…

І відразу за ним — мій:

— Яночко, дитинко, чуєш мене?

Мікрофона в неї не було і тому я попросив її:

— Якщо чуєш, закрий об’єктив камери, — одразу на екрані переді мною з’явилася її рука і затулила вмонтований у її сумочку об’єктив відеокамери. — Молодець. Ти все зробила? Тоді виходь.

Вона відчинила дверцята кабінки, її відображення промайнули в численних дзеркалах і дверних ручках.

— А тепер, — сказав я, — вернися у гардероб, зроби вигляд ніби щось забула в кишені пальта.

Яна спустилася сходами, дала жетон, одержала своє пальто, витягла з кишені запальничку і переклала її у свою сумку.

— Добре, — сказав я. — Тепер дуже повільно пройди повз охорону на вході.

— Можеш навіть вийти на ґанок, — сказав Мишко, — і зробити вигляд, що ти чекаєш на когось.

Яна рушила до оббитих різьбленою латунню дверей казино.

Я з Мишком і Тошею сиділи у машині недалеко від станції метра на одному з пагорбів ботанічного саду. Самої «Праги» звідси не було видно, але ми могли обійтися і без цього.

Нас значно більше цікавило зображення на моніторі, що був перед нами.

— Заходь, — наказав я Яні.

І вона ввійшла.

Охорона на в’їзді в ботанічний сад, чотири охоронці на вході і «фахівець із облич», у якого з більш ніж стовідсотковою імовірністю в одній із кишень лежать наші з Мишком фотографії. Два охоронці біля сходів.

Обмінний пункт.

Охоронець на другому поверсі, який сидить у курилці з журналом у руках.

— Можеш пообідати, — сказав я, і Яна увійшла до ресторану.

Тут не було охорони, але однак нам довелося чекати, поки дівчині подадуть замовлені нею мартіні і фруктовий салат.

— Ой, — сказав Мишко, побачивши, як над сумочкою, що стоїть на стільці, ковзнула рука офіціанта з повним келихом, — не захоплюйся, дитинко.

Щоб показати свою слухняність, Яна, розраховуючись, поставила сумочку на стіл, щоб ми могли побачити майже недоторкане мартіні.

— Молодець, — сухо сказав Мишко.

А я мовив у мікрофон:

— А тепер, дівчинко, час грати.

Побачене нами на третьому — ігровому — поверсі, остаточно переконало нас у тому, що на нас чекають. Охорона в холі перед ігровими залами, охоронці біля кожного зі столів, круп’є-професіонали, зібрані з різних казино міста, відеокамери, кількість яких подвоїли з моменту нашої останньої появи тут.