— Здрастуй, моя люба.
— Привіт.
— З’явився наш друг?
— Здається.
— Він помітив тебе?
— Озирався кілька разів.
— Яку суму він замовив?
— Усю, що нам потрібна.
— Прекрасно, — сказав я. — До зустрічі.
Тієї ж миті Віктор Сашко відійшов від банківської стійки, наблизився до Яни і сів у сусіднє крісло. При цьому він так пильно дивився на неї, що їй не залишалося нічого іншого, як посміхнутися йому.
Вони сиділи так хвилин двадцять, поки клерк не приніс підраховані і складені в пачки півмільйона і не покликав Сашка до себе.
— Розпишіться, — мовив він.
І Сашко поставив свій підпис.
Після цього склав свої гроші і, востаннє глянувши на Яну, якій саме принесли каву і кілька журналів, вийшов на вулицю.
Як тільки він ступив на тротуар, Мишко і Тоша опинилися біля нього і приставили з обох боків пістолети:
— Без вибриків.
Гоша відчинив дверцята машини Сашка і приставив пістолет до голови його водія — єдиного, хто поїхав із власником «Великого Синього Пароплава» у банк.
— Гроші, — наказав Мишко.
— Гарантії, — прошипів Сашко.
— Та живи собі, — сказав Тоша, — торгуй пароплавами і чекай на повернення Сірка. Щось не влаштовує?
— Усе, — відповів Віктор Сашко.
— Тоді давай гроші.
Забравши дипломат з півмільйоном колись відібраних у нас грошей, Мишко і Тоша підійшли до машини, яку я зупинив біля ґанку «Банку Резервних Кредитів».
2
— Хто наступний? — запитав Мишко.
— Казино «Прага».
— «Прага», — свиснув Мишко. — Гарне місце.
— Дуже, — погодився я.
У розвідку туди ми відправили Яну.
— Пограєш, вип’єш, подивишся чоловічий балет. Краще ні з ким не знайомся, але уважно все роздивися, — таким було наше їй завдання.
О третій годині ночі Гоша привіз Яну з «Праги».
Дівчина трохи перебрала і не могла відповісти на жодне з наших запитань.
— Під холодний душ? — запитав Тоша.
— Та ні. Хай проспиться, — відповів я і уклав Яну спати, а сам з Мишком продовжив грати у преферанс.
2
Але вранці Яна теж не змогла нічого толкового сказати:
— Багато охоронців. Усіх чоловіків обшукують. Я спробувала зіграти в «дюжину», але програла. Тричі зі мною намагалися познайомитися різні чоловіки, один навіть запропонував чотириста євро.
Вона замовкла, а ми чекали, що вона скаже ще хоч що-небудь. Але дарма.
— А ти непогана оповідачка, — сказав, вислухавши її, Мишко.
Яна почервоніла.
— Не переживай, — сказав я, — сьогодні ввечері зробимо ще одну спробу.
Удвох з Мишком ми об’їздили з десяток магазинів, перш ніж знайшли потрібну нам апаратуру. Повернувшись, довго пояснювали Яні, як нею користуватися, а ввечері Гоша знову повіз її до «Праги».
З
Казино «Прага» побудували у вісімнадцятому столітті за наказом офіцерських зборів. До революції тут містилася бібліотека Академії Образотворчих Мистецтв. Загін повсталих залізничників з червоними нарукавними пов’язками знищив її скульптури і попротикав багнетами картини. Потім тут був дитячий будинок. А з тридцять п’ятого по сорок перший роки — кінотеатр.
При німцях тут сиділи хлопці, які формували потяги з зерном і м’ясом для дітей і жінок Берліна. Коли німці залишили місто, тут у поті чола трудилися енкаведисти. Потім будинок передали міністерству освіти. А невдовзі міністерство культури улаштувало в його стінах клуб юних техніків. Під кінець вісімдесятих приміщення, що ледь обігрівалось і в якому скрізь бігали пацюки, закрили, оскільки визнали непридатним для ремонту і внесли в список «під знос». І тільки події вісімдесят шостого — дев’яносто першого років не дозволили міській владі проїхатися по ньому бульдозером.
Коли Валерій С. вирішив відкрити казино і почав шукати місце для свого майбутнього ігрового будинку, йому порадили оглянути «руїни» поблизу алей міського ботанічного саду. Він оглянув їх, зробив певні підрахунки і сказав: «Спробуємо».
У ті часи гроші можна було заробити досить легко — три бригади турецьких робітників коштували дешевше, ніж один вітчизняний алкоголік-облицювальник, а державні чиновники задовольнялися хабарами в тисячу доларів, і тому вже через три місяці руїни перетворилися на парковий замок, точнісінько такий, яким він був двісті сімдесят років тому.
У залах, обставлених дзеркалами і пальмами, поставили ігрові столи, пошили кілька комплектів одягу для швейцарів — зимовий, літній і святковий, наповнили бари горілкою і коньяком та охрестили даний заклад «Казино Прага». І майже відразу ж після цього «Прага» стала переходити з рук у руки, змінюючи своїх хазяїнів не менше чотирьох разів на рік, поки не стала власністю представника вірменської мафії Армена Сахішвілі. Того самого, який уклав мирний союз з хазяїном «Золотого Дракона» Володимиром Аренським і попередив останнього про наш запланований візит до його казино.
Читать дальше