Олексій Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

– А я кидаю зразу 10 гривень!

– ?…

– Виринає з коропом, ще й здачу приносить!

– Василю, назви мені п’ять хижих звірів!

– Ведмідь і чотири вовки!

Зустрічає йорж ляща. Той до нього:

– Ну, як справи, оката колючко?

– Класно! Щойно жирних черв’яків наївся!

– І де ж це тобі так вдалося?

– Он там, за кущем, сидить рибалка. Повний лох! У нього я й відірвався.

– Ну-ну! Дякую! Якраз підобідаю.

Лящ поплив, а йорж йому вслід:

– Ага, давай, давай! Побачу, як тебе тричі з човна викинуть.

Збирається Опанас на полювання. Марійка йому вслід:

– Знову прийдеш пізно і п’яний?!

Прийшов пізно і п’яний. З порога:

– Що, накаркала?!

О п’ятій ранку Ганя тихенько зсунулася з ліжка і нишком пробралася на балкон…

Вона викинула на трамвайну колію катушки від закидушок, по одній акуратно поламала об коліно вудки, ножицями порізала жилку, ножем – гумові чоботи і рюкзак. Наостанок зібрала поплавки і запустила їх услід за катушками. Потім знову ж таки нишком повернулася в спальню, лягла під ковдру і ніжно притулилася до теплого чоловічого плеча…

Жити їй залишалося не більше години…

Біля вогнища по колу пішла вже п’ята пляшка. Опанас заліг і не реагує. Микита його торсає: – Панько, горілки хочеш?

– Ні-і! – булькає той.

– А будеш?

– Б-уду! – гикає Опанас.

На запитання нашого кореспондента про те, що таке риболовля – спорт чи мистецтво, – дружина відомого рибалки-любителя Бубиря відповіла:

– Коли мій чоловік ловить рибу – це спорт, але коли він про це розповідає – це вже мистецтво…

Міліціонер Нечуйвітер пішов у відпустку. Зайнявся рибною ловлею. Упіймав рибу і довго бив її ногами.

Зайшов Микита до Опанаса у неділю вранці похмелитися після полювання. Дивиться, а Опанас ладнається гвіздок у стінку забити. Та все б’є молотком по гострому кінцю.

– Зупинися! Ти не той гвіздок взяв. Цей гвіздок від стінки, що навпроти… Очі протри, алкаш!

Останні слова китобійця:

– Так! Тепер він у нас на гачку!

– Опанасе, просто не знаю, що мені робити з моїм собакою! Він увесь час бігає за мотоциклами!

– Хіба то проблема? Усі собаки так роблять.

– Так. Але ж мій закопує їх в садку!

Їде в авто сім’я на риболовлю. Син:

– Мамо! А де тато?

– Та ось він, за кермом.

– Та де?

– Та ось же, поруч з тобою сидить, за кермом!

– Та де ж, мамо!

Мама повернула синові голову:

– Ось!

– О, тато! Ой, тату, а де мама?

Біля вогнища:

– Ніколи не забуду, як минулого разу на полюванні напився – нічого не пам’ятаю!

Опанас і Микита вудять рибу. Микита:

– Опанасе, у тебе каструлька є?

– Ну, є…

– Велика?

– Є й велика.

– З кришкою?

– І кришка є.

– Синя, чи яка?

– А тобі що, треба?

– Та ні… Це я просто… Побалакати хочеться…

Прокидається вранці справжній мисливець. Нічого не пам’ятає. Голова чужа. Дивиться – біля нього, на його руці спить найбридкіша жінка у світі! І справжній мисливець відгриз собі руку, щоб тільки її не розбудити!

Добре мати двох жінок. Першій скажеш, що пішов до другої, другій скажеш, що пішов до першої, а сам – на рибалку!

Біля вогнища:

– Після двадцяти дев’яти років волі, я одружився…

– А я тільки після весілля дізнався, що таке справжнє щастя. Але було вже пізно…

Десять років висіла рушниця на стіні в Опанаса Микитенка. Учора вистрілила. Але не влучила. Тещі дісталося тільки три удари прикладом по спині.

Малюкові було дуже жаль Карлсона…

Але таткові був дуже потрібен мотор до човна…

Біля вогнища:

– Микито! Ти не знаєш міри!

– Міру я знаю, та хіба її вип’єш…

Утопленик опускається на дно, бачить, як повз нього на гачку піднімають акулу, яка тільки-но його понівечила, і радіє:

– У-у-у! Тварюка! Тебе теж з’їдять!

Опанас:

– Микито, давай скинемось і купимо баян. Все веселіше буде.

Скинулись. Купили. Ще скинулись. Обмили. Пограли. Вранці зійшлися. Треба похмелитися. Продали баян.

Корабель потонув. Двоє чоловіків врятувалися і допливли до острова. День минає.

– Зараз моя дружина годує рибок… – каже один.

– А моя – риб…

– У моєї Гані з’явилася погана звичка. Вона лягає спати дуже пізно.

– Може, до лікаря треба?

– Не допоможе!

– Чому?

– Капосна баба чекає, доки я повернуся, щоб влаштувати мені «прийом»!

– Опанасе, сьогодні має прийти моя мама, може м’яса купиш?

– Марійко, посмажиш рибу, яку я позавчора наловив.

– Там її мало. Не вистачить поїсти.

– Вона вже не дуже свіжа… Вистачить.