Олексій Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

– Е-е-е, хлопці, моя баба… ну її к бісу!… То стогне, то хропе, то кашляє, а молода звечора як пурхне з хати, то аж уранці прибіжить! А мені вночі роздолля – хоч стогни, хоч хропи, хоч кашляй!

Можна запитати у зозулі: скільки я риби зловлю? Найчастіше зозульчине пророкування збувається, коли у відповідь вона раптово змовкає…

Опанас до Марійки:

– Ти завжди мене лаєш, а я ось купив тобі капці!

– Голубе мій, сідай до столу, зараз вечеряти будемо.

– Тільки один на праву ногу, а другий – на ліву… – жартує Опанас.

– Куди ж ти дивився, матері твоїй ковінька! Чому, лайдаче, за стіл лізеш?! Я тебе нагодую! Біжи поміняй, поки магазин ще відчинений!

– Що робиш у неділю?

– Іду на полювання.

– Маєш рацію. Живи і давай жити іншим.

І закинув дід невід, і упіймав він рибку! І ще раз закинув він невід, і упіймав ще одну рибку! І втретє закинув він невід, і витягнув катер – і виконав три бажання рибнагляду!

Біля вогнища:

– Опанасе, як ти встиг за день наробити стільки дурниць?

– А я встаю дуже рано…

Закинув старий у море невід, почорніло синє море – давно старий не прав невід…

Біля вогнища:

– Ти що, куме, горілку щодня п’єш?

– А тому що рідка. Була б тверда – гриз би!

Сидить Іван-дурник на березі озера і пише вилами по воді матюки. Випливає щука і промовляє людською мовою:

– Ти що це, Іване, вижив з розуму зовсім?! Скрізь мальки плавають, молодь, а ти лаєшся!

Микиту вкусив собака. Опанас радить:

– Візьми його додому, дай кусок м’яса, якщо не їстиме – точно скажений.

– Ну, ти придумав! Якщо інші пси дізнаються, то кусатимуть мене кожного дня, щоб я давав їм м’ясо!

Опанас приходить додому п’янючий. Марійка йому:

– Та скільки ж разів я тобі говорила: не пий більше 2-ох чарок і приходь додому до 22-ї години!

– Чорт! Знову я ті цифри переплутав!…

Після гарного полювання і гарного чаркування на балконі, коли мова вже пішла про жінок, Микита довірливо каже Опанасові:

– За життя я приправив роги не одному чоловікові!

Ганя у кімнаті це чує і мовить про себе:

– А я тільки одному…

Попросив якось Іван-царевич у Василіси Прекрасної 3 гривні на пиво. Не дала!

«Як була жабою, так жабою й залишилась!» – з любов’ю подумав Іван-царевич.

Біля вогнища:

– Опанасе! Випити хочеш?

– Ні… Поки не хочеться…

– А тепер?

Опанас темної ночі після запізнілого полювання і чаркування повертається додому. Після дощу слизько і мокро. Опанас падає в калюжу, роздивляється: угорі на небі – зорі, внизу в калюжі – зорі.

– От гади! У космос запустили! А з собою – ні крихти хліба…

Два мисливці вперше пішли на полювання. Один підстрелив качку, і вона впала йому до ніг. Така гарна – подивився на неї і мало не плаче. Другий його втішає:

– Не переймайся ти так, якби ти її не підстрелив, вона все одно розбилась би при падінні…

Прапорщик пішов ловити рибу. На березі вийняв баночку з черв’яками, відкрив:

– Добровольці, два кроки вперед!

– Куме! – ляснув себе по лобі Грицько. – Я ж маю газету, де купа усіляких рибальських та мисливських придибенцій. Сьогодні ж відшукаю. Наступна зустріч – літературна. Буде у тебе хата-читальня!

– Ну, ну, приходь …

– Як і обіцяв! – Григорій пошелестів у мене перед очима газетою. – «Роздольська правда».

Я фарбував ворота, тому кум не довірив моїм брудним рукам такий «важливий документ». Він приніс собі стілець, сів, запалив сигарету і розгорнув газету:

– Ось що мені подобається: «Мисливець – це людина з незалежним характером, це поранена душа, серце, яке прагне вгамувати свою печаль у невизначеності і меланхолії лісів…» Курбе, французький художник… Зверни увагу, поранена душа… серце… невизначеність і меланхолія лісів! Тут є і про Остапа Вишню. До речі, пане риболове, він більше був мисливцем, аніж риболовом! Ось: «Максим Рильський та Остап Вишня були не тільки великими друзями, а й завзятими мисливцями. Іноді до них приєднувався Юрій Смолич або ще хтось із любителів азартного спорту. Юрій Корнійович недобачав, та й стрілець з нього був, м'яко кажучи, не вельми, тож мисливськими трофеями він похвалявся рідко.

Одного разу ці троє поїхали на зайця. Минуло півдня, пора було б уже й перекусити, а Смоличу все не таланило. Вирішили дійти до узлісся і там розташуватися на обід. Але хто знає, де тебе очікує мисливське щастя. Домовились розійтися і наближатися до домовленого місця з різних боків.