Олексій Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

– Васильку, не цілься у мене з лука. Коли дядько тобі лука купував, ти ж казав, що будеш кроликів полювати.

– Я в дядька й не поціляю. Я чекаю кроликів.

– Як то?

– Мама казала, що у дядька кролики в голові, може вони через вуха вибігають…

– Клює?

– Учора я зловив 30 коропчуків і 100 карасів!

– А ви знаєте, хто я такий?

– Ні.

– Інспектор рибнагляду!

– А ви знаєте, хто я такий?

– Ні…

– Найперший брехун у районі!

– Тату, а яка різниця між твоє рушницею і кулеметом?

– Це десь… ну, як я говорю і як мама говорить…

Микита з Опанасом ловили на крижині. Замерзли. Трохи погрілися. Вирішили ще зайти до Микити.

– Знову напився! – зустрічає дружина. – Ідіот!

– Ганю, повтори ще два рази, – просить Микита.

– Ідіот! Ідіот!

– Бачиш, Опанасе, яка слухняна у мене жіночка!

Микита до Гані:

– Звари, жінко, велику каструлю борщу. Приїде з міста якийсь начальник на полювання. Потім до мене зайдемо.

– Як зварити? – питає Ганя. – Так, щоб ще прийшов, чи так, щоб більше не приходив?

– Шановні, тут купатися заборонено! – каже рибалка дівчатам, які роздягнулися і йдуть до води.

– А чому ж ви не сказали раніше, ви ж бачили, що ми роздягаємось!

– Роздягатися не заборонено.

– Знаєш, я був на полюванні. Йду, аж тут – дикий кабан! Подивився на мене пильно – і ну втікати!

– А ти?

– Я теж утік!

Пішов старий на риболовлю. Повернувся пізно, без риби і п’яний.

– Де риба?! – питає баба.

– Спати, стара, спати…

Мисливець і рибалка виходять уночі з ресторану. Мисливець:

– Чуєш, глухарі співають…

– Які тут глухарі?! Це ж форель так гарно виводить…

– Ото дає! Яка форель уночі?

– Що зловив, Опанасе?

– Коропчука.

– А я видру.

– Е-е-е! Якщо ти видереш, то я краще кину! – і викинув рибину в ставок.

– Такого розумного пса маю! Одного разу йдемо на полювання, я його запитую: «Бровко, чи ми нічого не забули?» І що ви думаєте? Бровко сів, чухає за вухом і думає…

– Я гадаю, люба, що ти не віриш казкам, які розповідає твій чоловік, говорячи, що ходить на риболовлю. Адже він ще не приніс жодної рибини.

– Ось тому я й вірю!

Осінь. Поле. Мисливець. Вискакує заєць. Мисливець – бабах! – попав у задні лапи. Заєць втікає на передніх. Мисливець – бабах! – попав у передні лапи. Заєць чіпляється хвостом і повзе. Мисливець – бабах! – попав у хвіст. Заєць чіпляється зубами і повзе. Мисливець – бабах! – вибив зуби. Заєць повертається до мисливця:

– Фо тобі треба? Фого ти до мене прифепився?!!

– А я з дружиною на риболовлю їду!

– Вона що, рибу ловить?!

– Спочатку ловила… А потім – втягнулася!

– Опанасе, ти ж у нас мисливець, сміливий чоловік?

– Та сміливий…

– Нічого не боїшся?

– Наче ні…

– Сходи до моєї Гані, скажи, що я сьогодні не буду ночувати, і візьми у неї ключі від хати.

– Цілий день сидиш на ставку з тими вудками! Нічого ж не клює!

– Як нічого? Вчора витяг чобіт. Може другий виловлю.

У далекій Америці Джулія пояснює по телефону своїй подрузі:

– Ти розумієш, люба, Джону цього разу дуже пощастило на полюванні. Його не підстрелили…

Сидять Микита і Опанас на березі з вудками.

– Оце, Микито, хотів би я бути депутатом… Позіхав би собі в кріслі… Пописував би щось… Почитував…

– А я, Опанасе, хотів би бути змією…

– Здурів?!

– Нічого ти не тямиш! Змія навіть ходить лежачи!

Микита повертається з полювання. Телефонує Гані від Опанаса:

– Привіт… це я… їду додому…

– Як полювання, любий?

– Все нормально. Місяць не будемо купувати м’ясо.

– Ти завалив лося?!

– Ні… я пропив зарплату…

– Де був?

– На риболовлі.

– Що ловив?

– Карасів.

– Скільки спіймав?

– Жодного.

– А звідки знаєш, що карасів ловив?

Микита:

– У мене ніж – піднесу до пальця – відразу кров виступає!

Опанас:

– У мене рушниця – б’є на 20 кілометрів!

Микита:

– У мене пес – чудо! Наллєш в блюдце молока і води, так він молоко вип’є, а воду залишить!

– Микито, чув, Опанас свою жінку рибкою називає!

– Ага. У будень – щукою, а у свята – акулою.

Опанас повернувся з полювання. Марійка: – Навіщо ти до лапки зайцю папірець прив’язав? І що то за цифри на папірці – 17.25?

– Де? А… Це я записав час, коли убив зайця…

– Клює?

– Ні. Тільки натякає.

– Як це?

– А поплавок поводить, поводить, потім висунеться з води і каже: «Вибачте, що потурбувала».

– Мила моя, – каже Микита, – я обіцяв тобі подарувати на день народження норку, і я виконую свою обіцянку! Але годувати її будеш сама.