Олексій Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

– Його треба доглядати, прибирати, годувати, міняти воду, гратися з ним.

– Тоді я хочу бути хом’яком!

Прийшов Опанас із рибалки і жаліється Марійці:

– От скупі люди! Домовилися: хто перший рибу упіймає, той біжить за пляшкою, а хто другий – той за закускою. І що ти думаєш? Дивлюся, у Микити поплавок танцює, тоне, а він і вусом не веде! У Никодима аж вудочка гнеться, а він на неї ногою наступив і курить! От скупі ж!

– А у тебе клювало? – цікавиться Марійка.

– Еге! Дурня знайшла! Я взагалі без наживки закинув.

– Квит! – підвівся кум Григорій. – Вже он перші півні заспівали.

Спати не хотілося. Ще хвилин тридцять, і я вирушав би до ставка.

– Я господар, ти гість, – попробував було затримати кума, – на правах господаря…

– Гість, як риба, – свіжим залишається недовго , – простягнув мені руку Григорій. – Завтра продовжимо… Тобто вже сьогодні, увечері…

Я кинув до літньої кухні подовжувач, причепив над столом у дворі добру лампу і в 'язав до вудок новенькі гачки. На небі вже й зорі висіялись, а кума Григорія все не було. Раптом у городі почулось якесь шаркання, загавкав Салтисон – матусин дворовий песик-товстун.

– Хто там? – відірвався я від роботи.

– Та я ж, я! – вийшов на світло кум. – Запитуєш, репетуєш! Добрий рибалка по кльову має знати, що рибу коропом звати!

– Про ведмедя думка, а він назустріч… А чому ж це ти городами ходиш?

– Та ж… Марина! Чекав, поки виговориться і піде спати. А потім, щоб швидше, через город…

– То ходи до столу, – я вже ніс із кухні пляшку і закуску.

Григорій сів, роздивився гачки, взяв у руку коробочку, в якій зберігався усілякий рибальський дріб'язок. Карась на кришечці хитро примружив око.

– У намальованої риби завжди одне око,– мигнув йому Грицько.

– Ну що, записав нашу бесіду? – зиркнув я на кума.

– Запишу… У мене пам'ять – ого-го-го! Хочеш, переповім усе вчорашнє до словечка?

– Не хочу! Навіщо товкти воду в ступі, сьогодні буде інше, повторюватись не будемо – не цікаво. Ти готовий?

– Е-е-е, куме, давай по чарці, а потім…

За першою швидко пішла й друга. Кум їв, аж упрів, я теж не відставав, бо зголодався, його чекаючи.

– А ти пива купив? – запитав Гриць.

– Ні. Раненько ж до ставка, голова болітиме…

– Am! Так пива хочеться!! Пиво – найгеніальніший винахід людства! Колесо теж не остання штука. Але уяви собі колесо з… рибою. А ще ж бувають дні, коли слово «Пиво» вранці звучить з великої букви… Запам'ятай, горілки треба пити багато, а пиво – часто.

– Ага, питимеш часто – матимеш барило, що ніг своїх не видітимеш!

Григорій підхопив пляшку, примружив око, націлився в келишок.

– Ти як на полюванні око прикрив.

– Атож. Взагалі, праве око не любить лівого, тому між ними виріс ніс…– патякав Григорій, наливаючи. – Ну, – задер руку з келишком, – щоб завжди була охота!…

– Григорію, оце ти прислів'я та примовки нанизуєш… Між іншим, влучно тулиш до розмови. А давай, я рибальське прислів'я, а ти – мисливське. Хто зіскочить.

– А давай! Ну!

– Рибу везеш – рибу гризеш.

– Зайця бубоном не виманиш.

– Риба клює в того, хто чекає.

– Інколи тільки коли ти промазав розумієш, як ти «попав»…

– Якщо тобі приспічило тупнути ногою, не роби цього на кризі.

– Вовка боятися – від зайця втікати.

– Ти рибі не потрібен, риба тебе не шукатиме – шукай рибу сам!

– Нещастя лисиці в її власній шкурі.

– Якби у риби було стільки таємниць, як у людей, вона б не була німою.

– Якщо у вашого пса великі кістяні вуха, то це не пес, а… козел.

– Верша насміялася з болота, аж і сама в болото попала.

– Якщо вовк з’їв вашого ворога, це ще не значить, що він став вашим другом!

– З дешевої риби і юшка дешева; дорога рибка – добра юшка.

– Чим пес старіший, тим хвіст твердіший.

– Змилувався Бог над раком, та ззаду очі дав.

– Старого лиса тяжко зловити.

– На те щука в морі, щоб карась не дрімав.

– Полоханий заєць і пенька боїться.

– Дали бабі рибки, стала баба дибки.

– Не тоді хортів годувати, як на влови їхать.

– Пошли дурня по раки, а він жаб налапає. – Собака жайворонка ловив, та й господаря загубив.