Олексій Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

– Ні риба ні м’ясо, і в раки не годиться.

– Утікав перед вовком, а впав на ведмедя.

– Плюнь на раки – вершу видно.

– Не штука вбити крука, аби живого злапати.

– Мовчи язичку, будеш їсти плотвичку.

– Лучив корову, а попав ворону.

– На безриб’ї і рак риба.

– Коли на ведмедя мала гілка впаде, то він бурчить, а як велика, то мовчить.

– Хоч не рибно, але юшно.

– Вовк старий не лізе до ями.

– В мене так: хоч рак, та на тарілці.

– Битому собаці кия не показуй.

– У кого чорний усок, тому риби шматок; в кого сива борода, тому юшки шкода.

– Спить, як полоханий заєць.

– То чудо, кум, а не рак: одного рака повна торба й клешня висить!

– Куди б лис не вліз, скрізь увиє.

– Казав окунь карасю: не поспішай, бо встигнеш!

– Любиш охоту – ходи по болоту!

– І дощ не злякає, як рибалочка чекає!

– Поки зайця заб’ють – вола з’їдять!

– Мій карасик за твою щуку більший – у кожного своя мірка.

– Бажання мисливця і ведмедя не збігаються.

– Дай, Боже, пити, та не впиватися, а з риболовлі з рибою повертатися!

– Чим більший звір, тим більше на нього мисливців.

– Наперед невода рибу не лови.

– Коли мисливець повертає з лісу і несе гриби, не питай, чи вдалим було полювання.

– Спасибі за рибу, а за раки нема дяки.

– Як малий у зайця хвіст, більше не прибуде; як дурив нас хитрий лис, так дурити буде!

– Пошли, Боже, карася і линка, щоб не сварилася жінка!

– Добрий пес і поганого мисливця умілим зробить.

– Добре, куме, ось тобі загадка: Сидить баба на ізу, розверзнула ковизу: лізьте раки-четвертаки – на базар повезу. Що то є?

– Верша! Аж тепер і тобі загадка: Чортове пір’я і м’ясо занесло. Що то?

– То, куме, качка полетіла собі над озеро після твого невдалого пострілу! Але не ображайся, я тобі вірша подарую, «Мисливський романс» називається:

– А я тобі, куме, віршем і віддячу. Рибальським, про юшку:

– Зачепив ти мене, куме, тими примовками та прислів'ями, віршиками… Думка у мене майнула… Анекдоти – добра штука, але давай сьогодні байки-казки оповідати. Старі й нові, усілякі…

– А ще бувалиці, Григорію…

– То згода?

– Та згода, згода, починай…

– Але… Перш ніж почати… Наливай, куме! А чи в тебе щось із руками?

Григорій підвівся, підняв чарку і виголосив:

– Тост! Видавав цар дочку заміж. Приїхали сватати три приятелі. «Царівну одержить той, хто попаде стрілою в орла. Хто не попаде, того скинуть у провалля!» – сказав цар. Перший попав у хвіст і його скинули в провалля. Другий попав у крило і його теж скинули в провалля. Третій вистрілив і попав прямо в серце. «Будеш моїм зятем!» – сказав цар. Але він… сам кинувся в провалля! Чому, запитуєш? За компанію! Bun 'ємо, куме, за нашу гарну компанію!

Випили. Закусили. І кум Григорій «пішов у наступ», а мені залишалося лиш відповідати кумові тим же.

Якось щука застукала в’юна у такому куточку, що не було куди йому втікати. Бачить в’юн таку біду, та й каже:

– А чи ви, пані, сповідались?

– Ні, – відповідає щука.

– Попливли зі мною, я вас висповідаю, а тоді мене з’їсте.

– Куди?

– Є тут одна гарненька церквиця.

Повів в’юн щуку і привів до ятіра. Заліз сам, а вона за ним. В’юнові з ятіра – двадцять дверей, щуці – не вибратися.