Олексій Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

– Чекай, святошо, поки прийде рибалка-міхоноша! – сказав в’юн і подався геть.

Засперечалися три мисливці, хто краще збреше. Один розказує:

– Іду я лісом. Чую, в кущах щось шарудить. Я – бах! Підходжу – трьох зайців одним пострілом пронизав!

– Може бути, може бути! – кивають слухачі.

Другий каже:

– Іду попри озеро. Чую, за кущами щось плямкає. Я – бабах! – з обох стволів. Підходжу – двох лосів завалив. Один лежить направо рогами, другий наліво!

– Може бути, може бути!

Третій каже:

– Іду я повз магазин, дивлюся – три наші жінки стоять біля нього і… мовчать!

– Оце, друже, ти вже брешеш!…

Відбулися змагання з рибної ловлі. Кореспондент запитує переможців про їхні рибальські хитрощі.

3-тє місце:

– Я – хірург. Одного разу попробував ловити на вирізаний апендикс. Пішло. Особливо йдуть на апендикс щука, сазан і головень…

2-ге місце:

– Я теж лікар. Якось попробував ловити на вирізані гланди. Ось результат. Окунь, карась, йорж беруть на гланди за любої погоди…

Питання до переможця:

– Ну, а ви, мабуть, теж працюєте лікарем?

Переможець:

– Ой, не смішіть мої капці! Я рабин місцевої синагоги…

Мисливець побачив на озері качку. Плаває зовсім недалеко. Він вистрілив і не влучив. А качка не злітає. Стріляє ще – знову мимо. А качка плаває. Стріляє втретє, вчетверте… Після п’ятого пострілу качка каже:

– Можеш в мене не стріляти, я зачарована.

– Оце тобі! І хто ж тебе так зачарував?

– Той, хто тебе стріляти вчив…

Іде рибалка берегом водойми і несе двох коропів. Весна. Коропів від ікри рознесло. Назустріч – рибінспектор:

– Ага! Отут ти мені попався!

Рибалка:

– Пане начальнику, та ці ж коропи мною приручені! Усі знають! Вони у мене вдома живуть у ямі. Час від часу я їх випускаю погуляти. Свисну – і вони припливають.

– Ну-ну!

– А я зараз докажу!

Інспектор:

– Докажи, докажи!

Рибалка з розмаху закидає коропів у воду і невинно дивиться на інспектора.

Інспектор:

– Ну, свисти, а я подивлюся, як вони до тебе припливуть!

Рибалка:

– Хто припливе?…

Опанас і Марійка прийшли на похорон. А там жінка побивається за покійним чоловіком:

– Хай би ти і горілку пив, і до дівок ходив, і на полювання – хоч на тиждень, хоч на місяць, нічого б тобі не казала – аби тільки живий був!

Опанас:

– Чуєш, що жінка каже?

Марійка:

– Чую, чую, не глуха. Але ж ти ще живий!

У далекій Америці зібралися якось Боб і Білл порибалити на озерах. По дорозі попали в грозу і вирішили перечекати. На маленькій фермі двері їм відчинила симпатична жіночка:

– На жаль, я не можу пустити вас у дім. Я вдова, і самі розумієте… сусіди…

– Не хвилюйтеся, – сказав Боб, – ми перебудемо в сараї.

Через 9 місяців Боб отримав листа від адвоката вдови. Він пішов до Білла, запитує:

– Пам’ятаєш ту милу вдовичку, де ми ночували?

– Звичайно!

– Ти часом не ходив до неї вночі?

– Ходив! Гарна нічка видалася!

– І ти їй назвався моїм іменем?

Білл почервонів, опустив голову і признався, що дійсно так і було.

– Я тобі дуже дякую, друже! – сказав Боб. – Вдова на днях померла, а перед смертю заповіла мені все своє майно…

Сидять мисливці біля вогнища. Один розповідає:

– Якось я пішов на полювання. Не встиг зайти в ліс, аж за спиною чую тріск… Раптом величезний ведмідь обхопив мене і тисне так, що ось-ось дух з мене вилетить! Тут рушниця випала з моїх рук. Ведмідь відпустив мене… підняв рушницю і уткнув дуло в спину!…

– Ну?!

– Що мені лишалося робити? – зітхнув мисливець. – Довелося оженитися на його дочці… Бо то був мій тесть!

Поїхали братки якось на зимову рибалку. Приїхали, вмазали, дістали вудки, а лунки довбати нічим. Посилають одного за ломом в село.

Під’їхав той до крайньої хати, кричить:

– Діду, дай лом, ополонку видовбати!

Дід дав, той поїхав. За годину приїжджає знову:

– Діду! У тебе ще лом є?

Дід дав ще одного. Через годину – у діда знову гість:

– Діду! А може ще один лом є?

– Що, синку, кльов добрий?

– Та який там кльов! Ще човен на воду не поклали!

Зустрічаються на стежці в лісі два мисливці. У одного на поводі породистий гончак, у другого – щось низеньке, кривоноге, незрозуміле.

– Пропусти! – каже той, що з гончаком.

– Це ти пропусти, бо мій пес твого подужає!

– Оце тобі! Може заб’ємося?

– Давай!

Кривоноге за мить проковтнуло гончака!