Українська народна сатира і гумор

ЖІНКА: Овва, я знаю такого верблюда, шо вісім день п'є і нічого не робить.

Занедужав батько, прикувала його хвороба до ліжка, губи пересохли. От і просить він старшого сина:

— Васильку, встань, подай мені води!

Василько розтягнувся на печі, посвистує, ніби не чує, а потім каже:

— Та лежіть собі там. Навіщо вам вода?

Аж тут обізвався другий синок, Андрій, що лежав на лежанці:

— Тату, чого ви просите того ледацюгу? Ви краще якось самі встаньте, напийтеся, та заодно й мені подасте.

БАТЬКО: Ще молоко на губах не обсохло, а він уже навчився лаятись у дванадцять поверхів, та ще й краде у матері гроші на сто грамів! І в кого ти, лобуряко, такий вдався?

СИН: Про це запитай саму матір. Вона каже, шо я викапаний татусь.

Студента запитують на іспитах з географії:

— Скажіть, будь ласка, що є в Сахарі?

— Сахара, сахара, сахар...

— Та хіба я вас про рафінад питаю,— нервує професор.

— І я не про рафінад, а про пісок.

— Ну ось, правильно, в Сахарі пісок,— заспокоївся професор.

Мати: Васильку, дивись! Курчатко уже викльовується з яєчка!

Василько (подумавши): Але як воно туди залізло?

Учитель: Скажи-но, Івасю, чому світло сонця ясне, а місяця бліде?

Учень: Бо сонце світить удень, а місяць вночі.

Хлопчик років п'яти бував на зборах колгоспників і чув, що за шкоду знімають людей з роботи.

Пройшла велика буря, в огороді вітер повалив сонячники, виложив картоплю, поламав v саду дерева Старенька бабуся ранком дивиться у вікно і журиться:

— Боже, боже! Скільки ти шкоди наробив людям, скільки добра попсував.

Внук прокинувся, слухає і заспокоює:

— Бабусю, не журіться, його за це з роботи знімуть.

— Тату, скажи — кубометр дров, це багато чи мало?

— І багато, і мало. Коли як. Якщо їх купуєш, то — мало, а коли пиляєш та рубаєш. — ой, багато!

Учителька сказала першокласникові:

— Читай, що написано під цим малюнком.

— О...С...А... — прочитав хлопчик по літерах.

— А разом як буде?

— Бджола..

Хлопчик побачив у саду дупло в яблуні і просить маму:

— Мамо, залатай яблуню, а то в неї дірка

Сидить бабуся і розглядає папірець, на якому намальовано бога з піднятими догори руками. Внук подивився і питає:

— Бабусю, а хто це?

— Бог.

— А хто він?

— Ну той, що хлібця усім дає.

— Я знаю. Це продавець у хлібній крамниці. Я бачив його, тільки в нього халат біліший.

Мати свариться на сина:

— Ти знову десь лазив, знову дірка на коліні.

— Не на коліні, а на штанях.

Був у місті Збаражі лікар Вилинський. Цього пройдисвіта добре знав Іван Франко. Вилинський за своє життя побував у різних партіях. Він був і соціалістом, і радикалом і, нарешті, став запеклим українським буржуазним націоналістом. За це його дуже ненавидів Франко. Окрім того, що Вилинський поганий лікар, він був дуже ласий на гроші. За гроші він і рідного батька продасть. Отож якось дізнався Вилинський, що в селі Краснопільцях потрібний лікар, написав своєму начальнику листа, щоб той послав його туди по сумісництву лікарем.

Дізнався про це Франко, зустрів його і каже:

— Що ти робиш? Адже ти знаєш, що на весь повіт тільки два платних лікарі! Гроші то ти будеш одержувати за двох, а допомогу хворим чи ти зумієш дати?

Вилинський відповів йому запитанням:

— А скажіть, пане Франко, якби вам трапилося два плуги, щоб виорать свою ниву: один новий, другий старий, то який би ви взяли?

— Я б узяв той плуг,— відповів розгніваний Франко, — яким би краще виорать таке зілля з ниви народної, як ви, пане лікарю!

Хто кругом обсівсь ріднею, план не виконає за нею.

Хто себе скрізь вихваляє, в того совісті немає.

Язик діє — та рука не вміє.

Красно говорить, а слухати нічого.

Бракороб і нероба — одна хвороба.

Зробив на п'ятак, а зіпсував на гривеник.

Язиком прориву не залатаєш.

Ледар і рвач — два рідні брати.

Бюрократ так справу поверне, що сам біс голову зверне.

В протоколі густо, а на ділі пусто.

Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.

В плані посіяно, а на лані ще й не орано.

Язиката, а на трудодні небагата.

Одна звичка в ледарів усіх: робить чужими боками, а лежать на своїх.