Українська народна сатира і гумор

Зустрілися двоє друзів і хваляться кожний своїм горем.

— Знав би ти, яку я маю кляту жінку. Дихати не дає! — говорить один.

— Ет, що там! Це не горе. А моя, як тільки я на поріг, зараз кричить: — Ану, дихни!

На станції ледве заліз до вагона студент з великим тяжким чемоданом. Студент натужився, щоб підняти і покласти свій чемодан на верхню полицю, але ніяк не осилить: важкий! Тоді підходить до нього здоровий дядя, взяв одною рукою чемодан і поклав на верхню полицю.

— Треба мати тут,— і показав на сильні свої руки. Студент промовчав...

Пройшла година. Поїзд ішов на повну швидкість. Студент підійшов до стоп-крана і, удаючи, що йому тяжко повернути ручку, натужиться, аж червоніє. «Дядя» побачив — підійшов до нього і легенько повернув ручку... поїзд став. Прибіг начальник поїзда і оштрафував «дядю». Тоді студент і каже:

— Треба мати не тільки тут (показав на м'язи рук), а й тут (показав на голову).

Пасажир, лягаючи спати у вагоні, просить кондуктора:

— Будьте ласкаві, розбудіть мене у Фастові. Я буду сперечатись, сваритися, але то такий у мене характер, і ви на те не зважайте, висадіть мене силою, бо інакше я просплю свою станцію.

Кондуктор так і зробив. Пасажир довго сварився, не хотів, кричав, але все ж таки його висадили.

Проїхали ще кілька станцій. Схоплюється один пасажир і спросоння запитує:

— Яка станція?

— Козятин!

— О господи! Я ж просив мене висадити у Фастові.

Сидить у вагоні громадянин. За хвильку входить якась жінка.

— Громадянине, поставте свої речі під лаву, я тут сяду!

— Ну-ну...

— Не нунукайте, а заберіть свої речі під лаву, чуєте?

— Ну-ну...

— Я покличу провідника!

Входить провідник.

— Чому ви не хочете забрати свої речі?

— Ну-ну...

— Та ви що — смієтеся з мене?

— Ось я зараз покличу міліціонера!

Входить міліціонер.

— Чому ви не хочете забирати свої речі?

— Ну-ну...

— Я вас оштрафую!

— Ну-ну...

На станції входить черговий по станції.

— Чому не хочете забирати свої речі?

— Ну-ну...

— Як то ну-ну?

— Бо то не мої. Нащо б я мав їх забирати?

Дочка заявила батькові, що одружується.

— А хто ж він, дочко? Ти ж його знаєш всього десять днів. Чи ти ж його хоч любиш?

— То вже моя справа, тату.

— А він тебе любить?

— То вже його справа, тату!

— А з чого ж ви будете жити? Ви ж обоє не маєте спеціальності.

— То вже ваша справа, тату.

— Молодий чоловіче, уступіть місце жінці,— звернувся в трамваї дідусь до огрядного парубійка з крикливим галстуком і наїжаченою чуприною.

— Я за місце заплатив і маю право їхати спокійно,— зневажливо огризнувся той.

— Вона також заплатила і має право сісти. Повагу майте!

— Хоче, хай сідає мені на коліна,— закопилив губу стиляга.

— Бачите, їй незручно. Краще я сяду, а вона — на моє місце.

Дідусь підійшов і сів парубійкові на коліна. На зупинці старий підвівся і пильно подивився на стилягу:

— На своєму віку на яких тільки тварях не їздив: на оленях, на верблюдах, на ослах. А ось на такому ослові ще не доводилось.

Лізе п'яний по залізничних шпалах і не може розібрати, де він.

— Господи, які довгі сходи. Уже, мабуть, на десятий поверх виліз.

Іде п яний вулицею, костюм на ньому новий, білий... Бачить — на стовпі вгорі наклеєний папір.

— Почитаю,— каже п'яний і лізе на стовп, читає:

— Обережно, пофарбовано!

Сидить батько в чайній, п'є горілку. Заходить його малий син, кличе батька додому.

— Та іду, іду, сину, але візьми попробуй і ти цього трунку.

Син попробував горілки і аж закашлявся.

— Гірке, сину?

— Гірке, тату!

— Бач, бач,— каже батько,— яка то горкота, як то тяжко її пити, а ви з мамою думаєте, що мені тут добро, що я тут мед п'ю.

Іде двоє п'яних. Потрапили на залізничну колію. Аж суне поїзд.

— Звернемо? — питає один.

— Нехай він нам зверне,— відповідає другий.

І дійсно — поїзд звернув... шиї обом.

Їде п'яний шофер. Дивиться - перебігає дорогу телеграфний стовп, за ним другий, третій... Аж показується четвертий.

— Стривай!? Не перебіжиш уже.

І шофер направляє машину прямо в стовп.

ЧОЛОВІК: Ти знаєш, жінко, що верблюд може вісім день робити і нічого не пити?