Українська народна сатира і гумор

В партері оперного театру сидить в передньому ряду нафарбована, з накрученим волоссям дівчина і весь час крутиться та з сусідкою розмовляє.

Оркестр виконує увертюру. Хлопець, що сидить позаду, звертається до дівчини:

— Тихше! Увертюра!..

— Сам ти увертюра, а не я, — розсердилась дівчина.

До лікаря зайшла жінка, лікар кудись спішив.

— Ну, скоріш говоріть в чому справа, бо я спішу.

— Живіт...

— А, живіт? Добре. Пийте! — і дає їй касторки.

— Та, товаришу докторе...

— Пийте!

Жінка випила.

— Ідіть.

— А від живота?

— Як від живота, та я ж дав уже!

— Та не мені, товаришу докторе, живіт у дочки болить.

В одному містечку задумали керівники збудувати місток через річку, аби школярі, коли йдуть восени до школи, не попливли за водою. Як задумали — так і зробили. Привезли колгоспники дерева.

Ну, але деревину треба комусь охороняти вночі. Потрібен сторож. Найняли сторожа.

А цьому сторожу повинен хтось зарплату виплачувати. Кожному відомо, що зарплату видає касир — треба касира. Взяли ще й касира.

Але сторожу і касиру мусить хтось нарахувати зарплату. Потрібний бухгалтер? Потрібний! Провели наказом і бухгалтера.

Нарахував бухгалтер зарплату, пішли до банку, а банк не дає: другого підпису немає. Що тут робити? Не довго думали — взяли ще й директора будівництва...

Радіють всі, одержують зарплату, дерево для містка уже підсохло.

Аж раптом приходить розпорядження: скоротити штати.

Замислилось начальство: «Кого ж звільнити? Директора? Ні! Адже другого підпису не буде, знову не дадуть зарплати! Бухгалтера? Теж не можна, бо хто ж зарплату нараховувати буде? Гм... Може, касира? Га?.. Ні, цього не можна, бо нікому ж буде гроші одержувати і виплачувати. Доведеться, мабуть, скоротити сторожа...»

Подумали, подумали і... звільнили сторожа за скороченням штатів.

- Хороший у вас начальник?

— Нічого поганого сказати не можна. А скажеш — зразу звільняє з роботи за скороченням штатів.

До одного відділу зв'язку зайшов відвідувач і хотів звернутися до начальника. Але той тільки відмахнувся від нього і продовжував щось писати. Через деякий час начальник таки помітив відвідувача і спитав:

— Що вам, громадянине, треба?

— Та, бачите, я дав телеграму, щоб мене зустріли. Приїхав, а телеграми ще немає. Це ж неподобство! Прийшов до вас, а тут ще й ви примушуєте чекати...

— Як ваше прізвище? — спитав начальник.

— Грищенко.

— От і добре! Оце я зараз і оформлю вашу телеграму. Почекайте хвилиночку, я випишу розписочку, і ви заберете її.

Ворону десь-то бог послав кусочок хліба. Сів ворон на дереві і клює спокійно хліб. Аж ось біжить лисиця Побачила хліб у ворона і говорить:

— Який ти добрий, який ти гарний, вороне! Як ти прекрасно співаєш! Прокаркай мені, нехай я послухаю!

Ворон вийняв хліб з рота, сховав під крило і говорить:

— Е, братіку, ця байка давно мені відома. Не підманеш.

— Я й не хочу тебе підманювати. Я тільки хотіла тобі сказати, що твоя жінка он гуляє в парку з твоїм начальником,— каже лисиця.

— Жінка?! Ах, вона ж негідниця! Ах, він негідник!!!

Ворон махнув зі злості крилами, і хліб випав з-під крила...

МОРАЛЬ: Не каркай на начальника, коли довідаєшся, що він гуляє з твоєю жінкою, бо загубиш кусок хліба.

Бухгалтер колгоспу сидів за столом і скаржився своїм колегам:

— Біс його знає, чи хто коли догодив жінці, а я своїй Килині не можу, хоч як стараюся. То завжди лаяла, що приходжу пізно. А оце вчора потрапив до кума на іменини. Гарненько випили — там і заночував. Додому повернувсь як ще тільки на світ благословлялося. «Ну, думаю, хоч сьогодні обійдеться без лайки: вже рано прийшов. Та де там! Мало не макогонила мене моя Килина, знову не догодив.

Наш дідусь недобачає. Якось узяв він до рук газету, а внук баче, що дід її розглядає догори, і запитує:

— Ну що там, дідусю, нового в газеті?

— Та нічого, внучку, десь на залізниці знову аварія трапилася. Ось бачиш, у газеті паровоз догори колесами лежить.