Українська народна сатира і гумор

Дав йому випити чайним стаканом.

— А що, - питає, — хороша?

— Так, трошки що розібрав, ну, все ж таки не розібрав — чи солодка, чи гірка.

Дав йому другий чайний стакан. Він упився і нічого не може балакати Вранці встає.

— А що, хороша?

— Ні, погана!

— А що?

— Голова, — каже, — болить.

Той дав йому похмелитися.

Подобався тому ротному денщик. У ротного ж була наймичка, а солдат за щось полаявся з нею та й побив, а вона пішла жалітися ротному, а ротний доложив полковому чи там батальйонному.

— Як він її раз ударив, то придержіть, — сказав начальник, — нехай вона ударить його десять разів. Вони помиряться між собою.

Придержали, вона вдарила так, як присудили.

Через скільки там часу ротний і посилає свого денщика:

— Піди ти, — говорить, — знайди ти мені три дурака.

Іде він і думає: «Ну, де ж я знайду їх, трьох дурнів?»

Коли глянув, аж іде підпрапорщик — собаки його обступили, шашка при боці, а він зняв шапку і відбивається від них.

«Ну це, — думає солдат, — є один дурак».

Підходить солдат до того підпрапорщика й каже:

- Ваше благородіє, такий-то офіцер вас гребують.

Привів того офіцера на квартиру, пішов докладувати, що знайшов трьох дурнів.

- Де ж вони? — питає офіцер: — То тільки один.

А солдат йому каже:

- Сейчас, ваше благородіє, всі три будуть.

— Ну, говори, по какому же он случаю дурак?

— Так, — говорить, — ваше благородіє, іде, шашка висить при боці, собаки гавкають, а він зняв шапку і давай шапкою собак відганяти.

— Ну, ато, — говорить, — дурак. А другий де?

— Я, — каже, — ваше благородіє!

— А чого ти, — каже, — дурак?

— Що, — каже, — пішов дураків шукати!

— А третій де?

— Третій, — каже, — ви дурак, ваше благородіє, що ви посилали мене дураків шукати.

Пошив офіцер собі нового мундира, одягнувся в нього та й крутиться перед дзеркалом, любується собою, мов Катря в постолах, а далі захотілось йому, щоб ще хто й збоку похвалив його. От і питає він свого денщика:

— А что, слышь ты, на кого я теперь похож?

А той думає, як би його догодити начальству, та й каже:

- Ви подібні, ваше благородіє, на лева!

Офіцеру це сподобалось, він і питає:

— А где ж ты льва видел?

А той йому:

— На тій картині, ваше благородіє, що Ісус Христос їде в Єрусалим, ваше благородіє, сидячи на леві, ваше благородіє! ( Як говориться а біблійних легендах, Ісув Христос в'їжджав У Єрусалим на ослі).

Прислали денщика офіцеру, а він був дуже злий та зараз же:

— Почему это тебя, такую гадость, ко мне прислали? Разве там не было лучших?

А денщик йому і відмовляє по щирості:

- Добрих, ваше благородіє, і послали добрим, а мене до вас, і я ніяк не винен, ваше благородіє.

Офіцер послав свого денщика зарізати курку. Той м'явся, м'явся, прийшов і докладає:

— Різать її не можу!

— Почему, что такое? Почему не подчиняешься?

— Різать її не можу, ваше благородіє, бо за нею генеральський півень ухажує!

У царську війну в одному окопі солдати грали в карти. Ось забіг до них офіцер, а в нього та був ніс дуже здоровий, довгий. От він як закричить на солдат:

— Вы что здесь завели картежную игру, вот неприятель на носу!

— Нічого, ваше благородіє, дивлячись на чийому носі, якщо на вашому, так іще далеко! — кажуть солдати.

Капітан старого флоту видав по кораблю наказ, щоб з його матросів ніхто не тільки вина не пив, а навіть не нюхав.

Якось він робив огляд корабля і знайшов пляшку, а на дні трохи горілки.

Зібрав він команду і почав:

— Ежели среди вас єсть честньїе люди, то они признаются, кто пил, не то вся команда будет отвечать!

Матроси переглядаються. А один вискакує з строю і каже:

— Дозвольте сказати, що ця пляшка не нашої команди!

— Почему ты так думаешь?

— Бо наші коли п'ють, то ні каплі не залишають, а тут ще он скільки горілки!

У капітана був денщик Іван. Одного разу кличе його капітан, а Іван п'яний, як ніч.

- Іван! — кричить капітан.

- Слухаю, ваше високоблагородіе!

— Ти п'яний?

— Нєт, ваше високоблагородіє!

- А ну, пройди по одной доске!

— Я даже по всем пойду, ваше високоблагородіє!

Молодші офіцери колись в свята мусили з'являтися до генералів а візитом. От приходить якось юнкер до генерала, у якого народився син, і доповідає: