СтаВл Зосимов Премудрословски - НА ДНІ. Гумористична правда

В «нічліжки» у них відразу з'явилися багато лже друзів-товаришів по чарці, і ченці по неволі стали, свого роду, годувальниками деяких дармоїдів-блатних, які раз у раз поневолювали інвалідів і людей похилого віку свого поверху, а також до них прирівнювалися і безпорадні бідолахи жебраки, своєї щоденної мздой. Але ченці поступово зметикували цю халяву з їхнього боку і вирішили змінити коло спілкування і місце ночеванія, вдавшись до звернення до мене і нічлігу в підвалі гуртожитку Семінарії Олександро-Невської лаври, де колись навчався і Алексашка Невзоров. Я тоді ще не втратив навички і досвід вуличної бійки і користувався серед блатних особливим авторитетом. Мене називали без баштовим і сперечатися часом не вирішувалися. Коротше кажучи, зі мною не зв'язувалися і я, вислухавши Серафима і Фіону, які знали про моє авторитеті реально, а не за чутками, з приводу спілкування і заробітку, завбачливо погодився. Суть полягала в тому, що я був свого роду гаманець-охоронець. Вони, в облаченні підрясника, заходили в будь-який магазині пропонували помолитися за здоров'я рідних, напередодні, нібито, від'їжджаючи в якісь Псковські печери. Одне ім'я коштувало знову в сумі двадцяти рубльов. Гроші передавалися мені, а квитки, взяті в Казанському соборі, спалювалися під їх молебень. Я був, на відміну від них, одягнений в цивільний одяг, але з бородою. Це робилося на випадок, якщо менти хапнути нас, то я за типом лівий, а у них в наявність не копійки. І все йшло чудово. В день ми «рубали», тобто, отримували просто так, не по одній тисячі рублів і після роботи бродили по шинках, де розливали по сто грам, нажіраясь до свинячого виду. І брели до себе в келію, семінарської общаги, при Олександро-Невської лаври, ситі і п'яні, задоволені і втомлені, від пройдених дня, але дорога додому була і небезпечна, і важка. Прокидалися по-різному, бувало і в витверезнику. І ось знову нас везуть уже добряче п'яних в відділення міліції. Фіона зовсім очі посоловіли. Свиду він був худорлявий, дуже добрий, начитаний і наївний. Вираз обличчя, особливо п'яного, схоже на лик тупорилого барана з косими очима. Серафим, навпаки, був косоокий і жирний, як свиня, жадібний і хитрий. Постійно доводилося його обшукувати, аж до анального отвору, де ховають зазвичай героїн, кокаїн і травичку. Правда в анальний отвір лазив батько Фіона, він же і був ініціатором обшуку всіх по черзі, зрозуміло, крім мене, адже гроші були у мене, та й міг я врізати по сопатке або по печінці, для довіри і віри в моє слова, тому вони завжди вірили в мою конкретність. І після виявлення грошових купюр, отець Серафим каявся і просив вибачення, стаючи на коліна, здивовано дивуючись, як вони туди закотилися, бурмочучи:

– – А як же вони туди замоталися?

Доставивши нас в чергове відділення міліції, черговий наказав закрити нашу банду в мавпятник, де вже вялілісь два туркмена і вошивий, смердючий, бездомний чмо, одягнений в зимову, хоча спека за бортом була плюс тридцять, а він ще й в зимовій шапці. І каже без попиту, що з риболовлі, мовляв, вранці холодно, а сам чеше то лопатки, то сідниця, то шию, то пахву, то підошву, не знімаючи черевик, то пах і інші місця. І це правда.

Фіону ми завели в клітку пахви і поклали на лаву очікування. Той звільнився на спину і захропів, відкривши рот по саме не хочу, від куди витікала повільно слина і плуталася, сповиваючи волосного бороди і вусів. Присівши на слиз мухи липли, як до отруйної липучці від москітів. Серафим подрёмивал сидячи. А я намагався залишки грошей заховати в підошву, там у мене був вбудований гаманець-тайник. Несподівано решітка відчинилися і в усередину зайшов самий здоровий, напевно, з усього ГУВС, андроїд з автоматом на плечі. Він повільно, поїдаючи очима, оглянув Чмиря, потім, як орел кинув погляд на азіатських близнюків різного віку, ті аж прилипли від погляду охоронця до стіни, розкривши очні вузькі прощеліни до п'яти рублевої монети, обізвав зіницями нас і зупинив погляд на сплячому Фионе, у якого на той час в коло рота вже кружляв рій мух, нагадуючи воронку смерчу. Серафим відкрив ліве око і промовив:

– – Командир, добий його! – І сиділи за барною стійкою чергові, бризкаючи не вихована слиною в коло, за сміялися. Жлоб в бронежилеті холоднокровно, скриплячи кістками шийного хребця, повернув голову, не рушаючи з місця і фальцетом, тобто, голосом, як у маленької дівчинки, суворо підірвав:

– – Ти, розумник, з речами на вихід.., Швидко!!

Серафим повільно похитав головою, щоб своїми зіницями вловити погляд охоронця порядку, повільно підвівся і вийшов з накопичувача.