СтаВл Зосимов Премудрословски - НА ДНІ. Гумористична правда

– – А на кому? – последовал питання.

– – Так, є одна половина мого серця, в області живе, правда їй вже шістдесят один рік, за те і дітей робити не треба, вже цілих вісім є. Ось годую їх і виховую, як мене батько виховував, а батька його батько, а батька – отця його мати тому, що безбатченки був. – Сережа поколупав в ніздрі, викотив Козюля, розгледів її і зжер. – Люблю Чупа-чупс, однак, розумні думки дає. Ось, що не давно будинок знайшов ні чий. Заліз туди, подивився, всім місця вистачить: і дружині, і мене, і дітворі. Правда, старшого шкода, посадили на дванадцять років. Але ж молодий ще, дурний, тільки сорок стукнуло. Вчив я його, а він не повірив моєму досвіду. Ну а літо ще, ось і вирішив євро ремонт в будинку зробити, шпаклівка вже купив, колор, кисті. Правда, якісь тітки заходили: «Що робите?». – спрашівают. «Ремонт». – говорю, а сам я відразу зрозумів, що вони спізнилися, будинок вже мною зайнятий. – Сережа Жовтий Сніг дістав з-під ліжка сухар, клацнув по таргану, яка б не знала, як зістрибнути з пайки, обмазав жовтої рідиною і, скривившись, відкусив. Сухар хруснув, але не зламався. Чукча повільно розплющив очі, дивлячись на обламані ікло, що стирчить з тріщини сухаря.

– – Ууууу!! – простонал він і долонькою почав прогрівати зубний біль…

Минуло літо. Чукча приїхав з фінгалами, взагалі без передніх зубів. На голові у пего була тюбетейка з запёкшейся крові.

– – Що Сережа, новосілля справляв, темно було, світло згасло? – прікаливалісь бомжі.

– – Ні, ці тітки з господарями цього будинку приїхали, а я ремонт вже закінчив, хотів за сім'єю їхати. Ось і побили вони мене киями. Собаки. Кінець…

Світило сонце. Небо було чисте і патріоти двірники-бомжі сиділи по двірницьку кімнатах і в'язали картон, інші пляшки укладали, а треті м'яли алюмінієві банки з-під коктейлів і пива. І все б нічого, але в однієї з дворницких жител, стояли два уазика з синіми маяками і «батьки» виводили з дверей і «упаковували» в наручниках жінку і двох хлопців, одягнених в двірницькі жилетки, в народі звані – жовтками. Місцеві мешканці ще не розуміли причину арешту, адже ця трійця сумлінно рилася в смітниках, та й двори прибирало щодня. У кожного був свій інвентар, до якого вже і руки звикли, а це: мітла, савок і мішок у кожного помічені. Ці інструменти були для них, як оберіг або амулет, як будинок або дача для домашнього. І, не дай Бог, що хтось візьме чужий. Все, смерть. Кранти. Але з'явилася у цій трійці раніше до того, що сталося і четверта мадам Пухлина. І понеслося.

Добою раніше. На передодні вранці встала мадам Пухлина перша і вирішила проявити альтернативу, зробити корисну справу і прибрати територію, поки всі сплять з бурхливої п'янки, чи то пак, прописки в сімейку. Всі члени цієї «банди» були неодноразово судимі. За браком свого, вона взяла чужий інвентар, розраховуючи, що, мовляв, всі свої?! Йде, значить, мете, недопалки збирає, фантики всякі прибирає і не гребує, в урнах дивиться щось путнє і по шляху збирає розкидане сміття навколо Пухта і бачків. Пол території вже прибрала і раптом бачить, як на іншій стороні дороги мужик з бабою жорстко розбираються.

– – скандалів. – подумала мадам Пухлина і приступила далі до прибирання території. Сварка загострилася і чути вже були голоси, як раптом дама заридала, та так голосно, що луна прогриміла по дворах. Мадам Пухлина підняла очі і побачила, що цей мужик по-хамськи шльопає даму по щоках. Перехожі не звертають уваги, але затятих зечкі-злодійка курячих яєць і курей в минулому, в особливо великих розмірах, що було додано керівництвом птахофабрики до двох яєць, нею взятими на закусь, на прохання вантажника-співмешканця, що зафіксувала відеокамера охорони даного підприємства. Чи не витримала і пустилася з мітлою через дорогу. Машини в подиві поступалися їй дорогу, як божевільною. Вона, не звертаючи уваги на сигналячих іномарки, вбігла на тротуар і як шуліка з небес, налетіла на мужика, хлестая його по пиці засратой мітлою, від якої відлетіло собаче лайно по сторонам. Дама в подиві витріщила очі і, прикривши долоньками рот, шалено засміялася. Раптом нізвідки не візьмись. Раптом, нізвідки не візьмись, з'явилися три міліціонера і одразу взялися мадам Пухлина відтягати. Та орала:

– – Цей хам, бив даму!!

– – Заспокойтеся, заспокойтеся! – вежліво просив сержант міліції. – Нікто нікого не бив. Он, подивіться туди. – вдалі виднілася кінокамера і укомплектована знімальна група.