СтаВл Зосимов Премудрословски - НА ДНІ. Гумористична правда

– – Ну що, стара? – начал товариш. де Ти свиня то?

– – Так поросятко він, улюблений в сараї. – ответіла вона і пішла в кімнату. Виносить згорток півметровий. Розгортає і дістає меч п'ятого століття до нашої ери, мабуть зроду. Іржавий, іржавий і ручка, обмотана ізолентою.

– – Ось, синки, цим мій покійний Йосип, ще в першу світову Грант. При на м'ясокомбінаті зайняв, різав усіх: і корів навіть і курей.

Мені стало не по собі, дивлячись на її стахановський, прозорий погляд. А товариш взяв ножа з рук господині…

– – Пішли, каже мені. де Ти порось то, А?

Заводить вона нас в сарай.

– – Он, – говоріт, – Мой улюблений Борюсенька.

Чесно сказати, дивлюся я на цього Борюсеньку і очі за вуха так і пруть.

Загін його збитий з дощок з про Щілинний два на три. А з щілин загону складки так і пруть в пружний звисаючи. Мабуть це Поросі Борюсіще півжиття так і лежить не рухаючись.

– – Ой, Мілки, я вже піду в хату. – заридал бабку, прикривши беззубий рот куточками хустки. а вага її ви вже по обережніше з борюсенькой. Єдиний він у мене з рідні. Немає нікого більше, я його з народження виходжую. Прощай, скотинка моя Яхонтова. Иииииии!! – заридала стара і тут же перестала махом ридати, змінивши свій голос з писклявого на бас. – І не забудьте, хлопці, він у мене на продаж…

– – Все буде Орай, бабуся!!! – подбодріл товариш і звернувся до мене. – А ти, дружбан, пособниками мені, геть, хвіртку відкрий.

Я підійшов з крадькома і повернув вертушку, хвіртка загарчав, а свиня навіть і вухом не поворушив. Спить падла. Ну, мій товариш відразу не розгубився і з усього розмаху, як вріже свині в п'ятак, кинджал на половину і вліз. А п'ятак, розміром як тарілка. Через кілька секунд у свині відкрився праве око, а потім лівий. Далі слідує вереск, і «мамонт» по імені борюся скочив на копита, що стирчать з живота, ніг у нього не спостерігалося.

Скоса поглядаючи обома очима на кинджал, то випрямляючи в різні боки блакитні русяве зіниці, свініще спрямувала свій погляд на товариша. Після знову скосила свої очі на рукоятці кинджала, посувають п'ятаком: вгору, вниз; вгору, вниз, вирівняла прицільний погляд на товариша і рвонула з місця, та так, що весь загін просто розсипався на масу трісок. З-під ніг бризнув свіжий гній і заліпив пару курячих морд збивши їх з насідала, які цікаво витріщалися на те, що відбувається. Товариш вже нісся в сторону городу, через господарський бабину двір. Свиня-мамонт борюся, швидко наганяв кривдника, розганяючи все живе, яке мало прописку в цьому дворі. Бабка прилипла до вікна, сплющена свій кирпатий ніс. Я, притулившись в сторонці, просто скам'янів.

Вибігши з господарського двору, товариш, маневреним зигзагом, став долати городні насадження, розносячи в клапті теплиці і парники, а Свиня-мамонт борюся, все норовив укусити його за п'яту, тільки ось ручка міні меча, вісімнадцятого століття, що стирчить з п'ятака, заважала в незрівнянному рогачі. Дистанція була коротка і вже товариш кричав про допомогу і тільки різкі повороти, допомагали йому ухилитися і врятуватися, які вказувала натовп азіатів-циган і народних роззяв-сусідів, які витріщалися за огорожею. Мамки таджицькі і циганські, стягували діточок з паркану, а ті не відчіплювалися, в бажанні додивитися живий трилер, під назвою: «помста і кара Свині-мамонта Борюсі, над бійцем російської армії». І було б все трагічно, якби не рятівна купа гною в кінці городу, а в ній ще й рятівні стирчать вила, якими скиртують сіно в стіжки жителі російських сіл. Їх то і схопив, спритно товариш-боєць і вже через мить все відбувалося інакше або навпаки: Свиня-мамонт борюся тікала, а товариш-боєць тикав її сальні боки, по самий держак і так професійно швидко і тактовно, як ніби він на тактичному іспиті, тримається не вила, а автомат Калашникова, зі штик-ножем. І навіть глядацька публіка оваціями підтримувала бійця, вихваляючи і аплодуючи прийдешню перемогу гомо сапієнса, рядового російських військ – над природою, розуму над розумом і в підсумку свиня не витримала атаки і звалилася вже замертво, прям перед дверима в будинок, на порозі якого стояла кудлата, тримає в одній руці хустку і, закинувши другу за поперек, заплакана баба Яд-Віга. Товариш зробив останній тиць в труп свині і вила, пронизав бездиханне тіло тварини, захиталися, як струна контрабаса, деренькочучи.

– – Ну що, бабка, – героіческі почав Товариш Спартак. – дело зроблено, наливай і накривай на стол!!!

Бабка витягла з-за спини качалку, якою розкочують тісто для пельменів і піци, і з матом шваркнул його по черепу. Пролунав глухий дзвін, і ми удвох ледве втекли від неї. Вона ще й кругляки, десяти-п'яти кілограмові, в нас жбурляла. І все роззяви перейшли на її бік і пустилися нас наздоганяти, але не наздогнали, а ось спина від каменів хворіла. Бабка Яд-Віга, потім і командиру полку скаргу написала, за що мені дали десять діб, а Товаришу – два роки вліпили дисциплінарного батальйону, де він від дзвінка до дзвінка, чистив лайно в місцевому свинарнику, вручну…