Олег Черногуз - Веселий ярмарок

— Заступи мене, старший брате,— сказала коза людським голосом.

Це мене кинуло в гнів. Ти диви, яке нахабисько!

Я зриваю з голови пов'язку і зі всіх стволів як випалю:

— Тринди-ринди, коржі з маком! Я тобі що, цап? Козисько як дремене. І не знаю теперка, чого воно схарапудилось — чи від мого голосу, чи від моїх стволів? Отака козяча реакція.

Уранці сьомого березня Юрка було не впізнати. Неквапно з'їв сніданок, гречно подякував мамі, навіть помив тарілку, хоч за вікном лунав нетерпляче-закличний свист його товариша Олеся. Акуратно склав книжки в портфель, поволі ступив до порога, подумав, нагнувся, взяв щітку й заходився чистити свої бувалі в бувальцях черевики.

Мама зачудовано спостерігала ту незвичайну синову поведінку. «Ага, та це малий до мого свята готується!» — втямила нарешті й тепло всміхнулася.

А Юрко, почистивши черевики, без поспіху розігнувся, глянув на маму, закліпав очима й скоромовкою сказав:

— Будь ласка, дай мені п'ять карбованців...

Тепер закліпала очима мама.

— Нащо тобі гроші? Ще й такі чималі...

— Та... треба,— хутко одвів погляд Юрко, пильно задивився на кота Барсика, який ніжився в кутку.— Ну, подарунок хочу купити тобі до свята. Дуже гарний!

— Як?— сплеснула мама руками.— Ти ж сам одного разу хвалився — цілих три місяці збираєш гроші мені на подарунок. Де ж вони поділися, га?

Юркові очі прудко забігали по всій кімнаті й знову зачепилися за Барсика, котрий, нашорошивши вуха, дослухався до гучної розмови.

— Ну, збирав, правда... А недавно уроки робив, а Барсик гратися захотів і скочив до мене на стіл. Ну, він, ні, ми удвох ненароком скинули додолу скарбничку, і вона розбилася... Ну, гроші на підлозі я до копієчки зібрав, але ж класти їх нікуди... То я й кинув гроші до кишені... Ну, а ти ж знаєш, мамо, як тримати гроші в кишені. Сама ж казала: не встигнеш в день зарплати додому дійти, як половину грошей розтринькаєш. Бо ж універмаг і універсам на твоїй дорозі. А мені ще важче — ідеш до школи, морозивниці вже сидять, чи не ночують вони в своїх кіосках... Коли ж повертаєшся додому, кіно запрошує, магазин іграшок навстіж розчинений. Ну от і вийшли всі мої гроші...

Мама глибоко зітхнула, дістала гаманець.

— То який же ти мені, коли не секрет, подарунок купиш?— спитала.

— Найкращі духи!— гордо заявив Юрко.— За карбованець двадцять! На цілий квартал пахнутимеш!

— А де ж решту грошей дінеш?— спантеличилася мама.

— Не турбуйся, мамо!— аж підскочив Юрко.— Не пропадуть гроші! Я такого «Конструктора» бачив в магазині іграшок! І рівно три вісімдесят коштує...

Мама аж одхитнулася. На її очах виступили сльози.

Юрко простягнув руку за грошима. І стрівся з маминим поглядом.

Його рука хутко відсмикнулася, щоки спалахнули вогнем.

Він схопив портфеля й вискочив з кімнати.

Рано-вранці Восьмого березня на столику біля маминого ліжка стояв маленький букетик фіалок. Коло нього біліла записка.

«Мамо! Дуже-дуже вітаю тебе з святом Восьмого березня! Більше я не буду таким... Юрко».

Мама, легенько усміхаючись, понюхала квіти.

Вони пахли весняною свіжістю.

Щойно батько і мати ступили на поріг, як Сашко підвівся й з розгорненим підручником підійшов до них.

— Ось — задача. Не виходить,— скупо повідомив він. Мама поставила сумку з хлібом та помідорами по один бік дверей, батько портфеля — по другий. І обоє, не роздягаючися, сіли за стіл, схилилися над підручником. Сашко вмостився навпроти. Весь його вигляд говорив: ну-ну, побачимо, як ви справитеся з тою поганючою задачею!.. Минуло хвилин з п'ятнадцять. Вже батько геть перекуйовдив свого чорного чуба, а мама наставила на щоках чорнильних плям — задача не виходила.

— І дають же вам прикурити по математиці! — поглянув батько на лина.