— У альбомі я багато звірів намалювала: і зайця, і лисицю, і вовка. Слон ледве на двох листочках помістився.
А їжачок, тату, захотів спати. Що я мала робити?— розповідала Тетянка.
Довелося мамі шукати для тата іншу подушку. А їжачок спав на своїй...
Приніс тато десятеро каченят з інкубатора. Жовтеньких, пухнастих. Такі смішні вони! Знайдуть бадилинку, вчепляться в неї рожевими дзьобиками і силкуються відняти одне в одного. Чи в дерев'яному коритці хлюпаються. Бабуся каже, що й води їм не настачиш.
— Бабусю, пожену я каченят до річки,— каже Андрійко.— Там і води, і трави багато.
— А що ж, онучку, жени,— згодилася бабуся.— Нехай привчаються харч добувати.
Як забачили каченята річку, так і полопотіли до неї. Шусь, шусь з високого бережка... і зникли під водою. Тільки кола розійшлися.
Розгубився Андрійко. Сидить на березі, тре очі.
Аж тут хлопці купатися прийшли.
— Чого похнюпився?— запитують.
— Пригнав каченят пастися, а вони пострибали у воду і, мабуть, потопилися...
Хлопці як розсміються!
— Та вони ж попірнали, їжу під водою шукають! А ти злякався...
Тут і каченята випірнули. Весело дзьобиками клацають.
— Ну й водолази! — і собі розсміявся Андрійко.
Василь Чухліб
ВЕДМЕДИКОВІ ЖАРКО
Ведмедика Оленці подарувала мама на день народження. Так сподобався він Оленці, що не розлучається з ним ніколи.
Разом з Оленкою ведмедик і на санчатах з гірки спускається, і в гості до бабусі Ярини ходить, і по телевізору «На добраніч, діти!» дивиться. А як спати Оленка лягає, ведмедик поруч з нею на пуховій подушечці. Вона йому казки розказує, пісеньки співає, так і засинають.
Якось мама відчинила холодильник, а там — ведмедик.
— А ти чого це сюди забрався? — мама до нього. Ведмедик мовчить, тільки великими очицями-гудзиками поблискує.
— Це я його туди посадила,— зізналася Оленка.— Бо ж Тарасик каже, що білі ведмеді серед снігів живуть, мороз люблять. У хаті ведмедику жарко.
— Може, ми йому окремий холодильник купимо? — підморгнув Оленці тато.
— От добре було б!— зраділа Оленка.— Бо в цьому холодильнику ведмедикові тісно.
ІЗ ГУМОРИСТИЧНОЇ СПАДЩИНИ
*
Писав художник полотно...
А вийшло звичайнісіньке рядно.
*
Погляньте, на якій він опинився висоті!..
А виповз чоловік туди на животі.
*
Для дурисвітів найважливіше з мистецтв
Мистецтво перевтілення.
*
Слабенький тенор часом
Силкується заговорити басом...
*
Це та голова,
Що вогонь у солому хова...
СЕРГІЙ ВОСКРЕКАСЕНКО
Сусідка Ганна в гості запросила
На пиріжки і вінегрет
І каже голосом солодким, наче мед:
— Сідайте-бо до столу, кумо мила!
У мене пиріжки, а хоч губами їж:
Солодкі та пухкі, таких ви зроду ще не їли.
А вінегрет!
Скажу вам наперед —
З'їсте і пальчики оближете, Олено!
Та кращої від мене
Із ліхтарем удень хазяйки не знайти.
Умію і зварити, і спекти, і пригостити...
Та що там говорити!..—
І руку їй поклала на плече: —
У іншої бруднулі-господині —
Чи зварить що, або спече —
Не їстимуть і свині.
Звичайно — це я мовлю не про вас,
І все ж, як правдоньку сказати...
Але в той час
Сусідка вибігла із хати.
Ганна Зралко
ПІВЕНЬ І ГУСАК
На світі ще і так ведеться
Невіглас сам, в знаннях профан,
А з іншого сміється.
Один зазнайка Півень,
Що пиху мав із носом врівень,
Почув десь слово «галаган»
І вирішив цим словом двір весь
здивувати.
Побачив Гусака і став його питати:
— Ану, скажи, Гусань,
Що означає слово гологань?
Але куди це слово дурням знати! —
Зневажливо прокукурікав він,
Й, задерши дзьоба, вилетів на тин.
— А ти навчись як слід це слово
вимовляти,—
Сердито просичав Гусак: —
Не гологань, а галаган! Ось так.—
Почувши це, пташиний двір
заметушився,
Піднявсь страшенний крик.
— Що, Півне, в дурні сам
пошився?—
Прогелготав Індик,—
Отож було б не зазнаватись.—
Хотів іще щось Півневі сказати,
Та Півень раптом зник:
Він вирішив від сорому сховатись.
Ганна Зралко
ВЕДМЕЖА БУДОВА
Взялися звірі будувать барліг
Високий та просторий,
Щоб умістити зміг усіх
І щоб були там зали й коридори.
Прийшла ведмежа рать
Та й заходилася дерева корчувать,
Здригнулися довкола доли й гори,
Гай застогнав,
Здійнявши вгору віти,
Немов хотів себе від лиха захистити.
Під натиском ведмедів він упав.
Навкруг майбутньої будови точилися розмови:
— Які тут будуть зали пречудові! —
Хвалилася Лисиця Борсукові.
Минуло тижнів два. Завмерло все,
Лише Сова, збираючись в дорогу,
Тужливо крикнула: «Ні гаю, ні барлогу!»—
«Угу-угу!»— Сові піддакнув Сич,
Пірнувши в темну ніч...
Про що говорить байка ця?
Доводь почату справу до кінця.
Читать дальше