Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

У мене є ще одна гіпотеза, базована на співзвучності слів «тамдира» і «домбра». Останнє, можливо, йде від «звукоподражательной характеристики» інструмента, розповсюдженого у казахів і киргизів, а саме: «домбур-домбур», «домбир-домбир» чи «диммир-диммир». А у окремих туркменських племен звуки дутара могли сприйматися як «таммир-таммир»… Дутар здається досить простим. Та його виготовлення потребує високої професійної майстерності. Батьківщиною дутара вважають Гекдепе, Гизиларбат, Бахарден та інші райони Ахалської області. Саме там була створена висока школа виготовлення дутарів. Досьогодні живі у памяті народу імена Гулгельди, Мамметмурата, Хуммета та інших майстрів».

Чарджуй, Закаспійська область. Молитва сартів

Коркут (Коркут-ата, Хорхут). Перший шаман, покровитель шаманів і співаків, винахідник струнного інструмента кобиз. До прийняття ісламу Коркут – божество (на що вказує його зв'язок з шаманством), близьке образу Буркут-баба, якого вважали безсмертним. Із затвердженням ісламу виник особливий міф про смерть Коркута. В розповсюдженому його варіанті, Коркут побачив уві сні людей, які копали йому могилу. Бажаючи врятуватись від смерті, він поїхав далеко від тих місць, але знову побачив той самий сон. Коркут продовжував мандрувати, але сон переслідував його. Нарешті, вирішивши, що смерть чекає його тільки на землі, Коркут розстелив на поверхні Сирдар'ї килим і цілодобово сидів на ньому, граючи на кобизі. Коли втома здолала Коркута і він заснув, смерть в образі отруйної гадюки вжалила його. «Могила» Коркута на обривистому березі Сирдар'ї вшановувалася ще на початку XX ст. Чудесну силу приписують міфи кобизу Коркута: він міг вирвати з коренями величезне дерево і обігнати найшвидших коней, покладений на могилу Коркута кобиз довго сам по собі подавав жалібні звуки.

Найдавніші міфологічні уявлення про Коркута – у генеалогічних переказах Огузів (записаних Рашідаддіном і Абулгазі) і в огузькому епосі XV ст. «Книга мого діда Коркута». У генеалогічних переказах Коркут виступає як патріарх племені, що прожив 300 років. Він стоїть на чолі старійшин і народу, обирає і скидає ханів, які віддають йому належну шану і беззаперечно виконують його поради. В епосі співець Коркут – радник і помічник ханів і богатирів (багатьом він дає ім'я і благословляє), віщий старець, провидець майбутнього. Вигадуваного левицею сина бека зовнішніх Огузів Арузходжі, названого ним Бісат, Коркут умовляє повернутися до людей; йде на перемовини до велетня-людожера Депегеза (який нищив огузів, а потім був убитий Бісатом); мандрує в далекі краї, сватає богатирю Бамсі-Бейреку наречену, при цьому перемагає в поєдинку її брата Карчара, який убивав усіх сватів. Образ Коркута вплинув на формування інших міфологічних персонажів – покровителів співу і музики Гамбара-Баба (Камбара) і Ашикайдина. Віддзеркалення легенд про Коркута відмічені у казахів, каракалпаків, башкир. У ритуальних пісноспівах башкир Коркут згадується як дух – покровитель чаклунів, який виганяє злих демонів. У середньовіччя легенди про Коркута були відомі в Малій Азії і на Кавказі. Міфологічний мотив, що пов'язує воду, музику й музиканта, широко присутній і в тюркській міфології: Коркут грає на кобизі, плаваючи по воді, «Су аяги ер Коркит» (приблизно можна перевести так: «Води закінчують свій шлях біля мужа-героя Коркута»).

Перекази про Коркута, мудрого патріарха і наставника народу, давнього шамана і співця, занесені огузами на Близький Схід, складені ще на їхній першій, середньоазійській батьківщині, у низинах Сирдар'ї, де до недавнього часу зберігалась могила Коркута, овіяна народними легендами, – місце давнього культу, язичницького за своїм походженням, але зі звичними нашаруваннями мусульманського двовір'я.

«Книга мого діда Коркута» («Кітаб-і дедем Коркут») є видатною пам'яткою середньовічного огузького героїчного епосу.

Із середньовічними огузами в етнічному та мовному відношенні пов'язані три сучасні тюркомовні народи – туркмени, азербайджанці та турки. Для усіх цих народів епічні сказання, укладені в «Книзі Коркута», є художнім відображенням їхнього історичного минулого. Книга ця є записом і літературною обробкою епічних переказів, які складалися і передавалися у цих народів у творчій уснопоетичній традиції протягом багатьох віків, з IX по XV століття.