Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Дід Коркут говорив: якщо не помолитися богові, діло не вдасться; якщо не подасть всемогутній бог, людині не розбагатіти. Якщо не призначено на віку, раба (божого) біда не спіткає; без того щоб не прийшла смертна година, ніхто не помре. Померлому чоловікові не ожити, душі, яка вийшла (з тіла) не повернутися. Накопичивши багатств до вершини чорної гори (чорний в тюркських мовах передається словом kara(і його фонетичними варіантами), яке у цьому тексті, як омонім, означає «поганий», «нещасний»), джигіт все збирає, накопичує, шукає, (хоч) більше своєї долі йому не з'їсти. Як би не розділилися і розлилися води, море їм не наповнити.

Гордих людей бог не любить; людині, яка високо піднімає груди [занадто високої думки про себе], щастя не буде. Виховавши чужого сина, сина не матимеш; коли він виросте, він погоне (коня) і поїде [все кине і піде], не скаже, що бачив (тих, хто його виховав). Глині з пагорбом не зрівнятися. Якщо накинути вуздечку на голову чорного осла, він мулом не стане; якщо одягнути плаття на служницю, вона баринею не стане. Як би густо не випав сніг, до весни він не залишиться; квітучому зеленому лугові до осені не залишитися. Старий бавовник тканиною не стане, старий ворог другом не стане. Не збавивши коня, дорогу не здолати; без ударів чорним булатним мечем побиття не відвернути. Не збавивши свого майна, людина не прославить себе (щедрістю). Дочка без прикладу матері настанов не прийме, син без прикладу батька гостин не влаштує. Син для матері все, що їй потрібно; він для неї як одне з двох її очей; якщо син виросте на радість, він – око її домашнього вогнища. Але що робити синові, якщо після смерті батька не залишилось майна? (але й) що за користь від майна батькового, якщо немає царя в голові? Від злостивості невдах хай береже вас бог, хане мій!

Ще казав дід Коркут: на важких шляхах неумілому їздити на кавказькому коні негідному джигітові краще на коня не сідати; ударним, ріжучим мечем боягузам краще ударів не наносити; для джигіта, який уміє бити, кращою від меча і стріли є палиця. Чорним оселям, куди не приходить гість, краще обвалитися. Гірким травам, яких не їсть кінь, краще б не вирости; гірким водам, яких не п'є людина, краще б не текти; брутальному синові, від кого немає слави імені батька, краще б не вийти із спинного хребта батькового, не увійти в утробу материну, не народитися на світ. Прославляючи ім'я батька, даним на радість сином добре бути. Облудним речам краще б на цьому світі не з'являтися; правдивим людям краще б жити тричі тридцять десятиліть. Жити б вам десять разів тридцять десятиліть; хай не насилає на вас бог біди, хай буде міцним ваше щастя, хане мій!

Казав дід Коркут – подивимось, хане мій, що він казав: «Поїдаючи траву, місця пасовищ знає дичина; луки рівних місць знає онагр; сліди дальніх, дальніх шляхів знає верблюд; запах семи долин знає лисиця; чергування денного світла і ночі знає жайвір; від кого народився син, знає мати; рот і ніс людини знає кінь; тягар ваги в'юків знає мул; у якому місці він зав'язаний, знає вузол; біль голови, яка поплатилася за безпечність, знає ніс [мова йде про кровотечу з носа від сильного головного болю]; з кобзою в руці, від народу до народу, від бека до бека йде співець; хто з мужів відважний, хто негідник, знає співець. У день свята хай, б'ючи по струнах, грає (тобі) співець; блукаючу (по світу і несподівану) біду хай відверне бог, хане мій!

Ще говорив дід Коркут – погляньмо, хане мій, що він говорив: якщо, розкривши вуста, славитиму, богу над нами слава! Другові бога, главі віри, Мухаммедові слава! Абу-Бек-ру правдивому, що творить молитву праворуч від Мухаммеда, слава! Починаючому останню частину Корану слову «амма» слава! Якщо, по складах розбираючи, правильно прочитати її, сурі «ясін» слава! Царю мужів Алію, що ударами меча проклав (шлях) вірі, слава! Синам Алія, внукам пророка, в степу Карбеля загиблим від руки прибічників Єзіда, Хасанові і Хусейнові, обом братам разом слава! Написаному, розташованому у порядку, спущеному з неба пізнанню божому – Коранові слава! Османові, синові Аффана, тому, хто Коран написав та уклав у порядку, щоб повчилися вчені, тому, хто горів у вогні, тому, хто (усе) розподілив, слава! У низькому місці збудованому домові божому – Меккі слава! Здоровому, що вирушив у дорогу, що благополучно повернувся, сповненому правдивості паломникові, слава! У переліку днів п'ятниці слава! Хутбі, що читається в п'ятницю, слава! Общині, яка приклавши вухо, прислухається (до хутби), слава! Співаючому на мінареті муедзинові слава! Із зігнутими колінами сидячому законному подружжю слава! Посивілому від кругообігу (часу) батькові слава! Матері, яка досита дає смоктати (дитині) своє біле молоко, слава! Нареченій, яка наблизилася, щоб ступити на шлях (до нареченого) слава! Принесеному улюбленим братом, поставленому… шлюбному наметові, слава! Свідкові (укладання шлюбу) слава! Синові слава! Ні з чим не зрівняному, творцеві усіх світів – богові слава! Той бог у вишині, кого ми славимо, нехай буде милостивим, нехай буде в поміч, хане мій!