Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Вислів «підняти ханом» (хан кутаєрмаєк) мав реальне значення («підняти»). У тюркських народів (у деяких з них до XX ст.), як і у монголів, проголошення ханом вчиняли за стародавнім звичаєм: того, кого обирали, садили на білу кошму, тричі піднімали її за кінці, проголошуючи: «хан! хан! хан!» (Бартольд В. В. История культурной жизни Туркестана, с. 106–107). У тюрків VI–VIII ст. «при возведенні государя на престол, найближчі поважні сановники садять його на поветь і по сонцю обносять десять разів. При кожному разі чиновники кланяються йому. По закінченню підсажують його на верхового коня, туго стягують йому горло шовковою тканиною, потім, послабивши тканину, зразу ж запитують: скільки років він може бути ханом?» (Бичурин Н. Я. Собрание сведений о народах, обитавших в Ср. Азии в древние времена, т. I, с. 229); Толстов С. П. (Древний Хорезм, с. 319) пояснює обряд стягування горла нового кагана шовковою тканиною як пережиток ритуального вбивства кагана.

У монголів і китайців широко було розповсюджене прислів'я: «На небі немає двох сонць; у народу немає двох володарів» (Владимирцов Б. Я. Общ. строй монголов, с. 143, прим. 7).

Яви – ймовірно, прізвисько чи звання, можливо, зближене з титулом «ябгу» (ябгу – явгу – яви). Можливо, що яви (яби) (ябагу) – назва одного з огузьких родів, яка пов'язана із згаданим вище титулом (Жданко Т. А. Очерки исторической этнографии каракалпаков, с. 104–107).

Киргизи своїх правителів іменували словом «інал», яке, на думку І. Н. Березіна, походить від дієслова інан-мак «вірити» (Рашід-ад-Дін, с. 270). Цей термін у формі йінал (їнал) входить до складу імені Ібрахім-їнала, зведеного брата Тогрул-бека. Одна з груп туркменів називалася йіналіан (їналіан) (МИТТ, т. І, с 246, прим. 1).

Нині в Туркменії кайі відомі під назвою гокланів, і мешкають вони тепер у головній своїй масі на ріках Чандирі і Сумбарі (притоки Атрека) і частково по середній течії р. Ґюрґен (Карпов Г. И. Туркмены, с. 37).

Алмалик – місто в Семиріччі у долині р. Ілі. Вперше згадується як столиця району Кульджі, після було головним містом Чагатаєвих володінь. У XVI ст. знаходилося вже у руїнах. В. В. Бартольд ототожнює його з урочищем Алімту, в районі Кульджі, де знаходиться гробниця Кутлуг-Тимура.

Сайрам (ниніСар'ям) – у мусульманському середньовіччі велике місто, тепер велике поселення в 12 км від міста Чимкента, на ріці з такою ж назвою; лежав на історичному шляху до Китаю і до ставок тюркських ханів Алтаю (Рашід-ад-Дін, т. І, кн, 1,с. 73, прим. 1).

«Відоме в Середній Азії пасмо Казикурт, яке бере початок у верхів'ях Бадама, йде на захід, пересікає дорогу з Ташкента в Чимкент, поблизу колишньої ст. Бекляр-бек… і губиться у вигляді пагорбів далеко в степу» (Масальский В. И. Россия. Полное географ, описание нашего отечества. Т. XIX, Туркестанский край, с. 52).

У цих горах знаходяться відомі Карсакпайські мідні рудні.

Вже у X ст. у нижній течії Сирдар'ї виникають міста – торгові колонії, засновані мусульманами, вихідцями з Мавераннахра. Головним з них було місто, що мало арабську назву ал-Кар'ят ал-Хадіса, перську Діх-і нау, і, пізніше, тюркською Янгікент, що усіма мовами означало «Нове поселення». Янгікент знаходився на лівому березі Сирдар'ї на відстані 6–7 км від берега і двох днів шляху від Аральського моря. Нині місто позначається руїнами Джанкент, що лежать в 23 км від м. Казалінська (Бартольд В. В. Туркестан, т. II, с. 179; Толстое СП. Города гузов, с. 57–71).

Туркмени термін «тат» вживали як етнографічну назву для позначення нетюрків, у першу чергу іранців; татами вони називали також осіле населення взагалі і хівинців, хорезмійських узбеків. У державі Караханідів мусульман-іранців і язичників-уйгурів іменували татами (Бартольд В. В. История культурной жизни Туркестана, с. 24).

Себуктегін (пом. у 997 р. н. е.) – спочатку гулям (раб-воїн), пізніше засновник могутньої династії Газневидів (Бартольд В. В. Туркестан, т. 9, с. 273–274). Ім'я Себуктегін складається з двох елементів: перший – себук [саевук – саєбук – «улюблений» (Радпов В. В. Опыт словаря, т. IV, столб. 506)]; слово сабук, саєбок у таджицькій і перській мовах має значення «легкий», «швидкий». Слово тегін (тігін) було ще у VII ст. титулом, який носили тільки родичі тюркських ханів (Аристов H. A. Заметки, с. 159). За Махмудом Кашгарським (МК, т. І, с. 346–347, переклад Б. Ата-лая, т. І, с 413–414), тегін, тігін – основне значення «раб». Пізніше це слово стало іменем дітей царської родини… Це слово нащадки Афрасіаба вживали для самоприниження («раб ваш») у розмові зі старшими, потім воно закріпилося за ними самими». Абу-л-Газі: «Тегін давньотюркською мовою означає – прекрасноликий».