Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Бейрек підійшов туди, де їли; наївшись досхочу, він турнув казани, розлив (їжу), перекинув їх, почав кидати шматки м'яса направо і наліво; ті, що летіли направо, підхоплювали справа, ті, що летіли наліво, підхоплювали зліва; тим, хто заслужив, нехай дістанеться те, що вони заслужили; хто не заслужив, нехай вони будуть зганьблені! Дійшла вістка до Казан-бека: «Султане мій! Божевільний співець розлив усю їжу; тепер він хоче йти до дівиць». Казан говорить: «Облиште, нехай він піде до дівиць». Бейрек підвівся, пішов до дівиць; тих, що грали на зурні він прогнав, барабанщиків прогнав, кого прибив, кому розбив голову, прийшов до шатра, де сиділи дівиці, зайняв місце біля входу і сів. Побачивши те, дружина Казан-бека, статна Бурла, розгнівалась; вона говорить: «Скажи, негідний безумцю, народжений від негідного, чи тобі без дозволу входити до мене?» Бейрек говорить: «Господине, вийшов наказ мені від Казан-бека, щоб мені ніхто не заважав». Бурла-хатун говорить: «Якщо вийшов такий наказ від Казан-бека, облиште його, хай сидить». Знову вона повернулася до Бейрека, говорить: «Скажи, божевільний співцю, у чому твоє бажання?» Він говорить: «Господине, у тому моє бажання, щоб дівиця, яка виходить заміж, встала і танцювала, а я грав на кобзі». Була жінка на ймення Касирча-Ніке: їй сказали: «Іди, Касирча-Ніке, стань, танцюй, що знає божевільний співець?» Касирча-Ніке встала і говорить: «Божевільний співцю, дівиця, що виходить заміж, це я». Вона почала танцювати; Бейрек заграв на кобзі і говорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Я дав клятву, що на безплідній кобилі не їздив, у караван не ходив; за биками (ідуть) погоничі, дивляться на тебе; з очей твоїх течуть гіркі сльози; іди до них, вони виконають твоє бажання, так і знай. До тебе у мене діла немає; нехай дівиця, що виходить заміж, встане, нехай плеще у долоні і танцює, а я буду грати на кобзі». Так він сказав; Касирча-Ніке сказала: «Горе, яка біда! Безумець тільки-но прийшов, а говорить так, наче (все) бачив». Вона пішла, сіла на своє місце. Була жінка на ймення Ягиз-Бугазча-Фатіма; (їй) сказали: «Встань, танцюй». Вона наділа каптан дівиці: «Грай, божевільний співцю; дівиця, що виходить заміж, це я, я буду танцювати», – сказала вона. Божевільний співець говорить: «Цього разу даю клятву, що на вагітній кобилі не їздив, у караван не ходив. Хіба ім'я твого дому не Дереджек? Хіба ім'я твого коня не Борак? Хіба твоє ім'я не Бугазча-Фатіма, у якої сорок коханців? Я розкрию твою ганьбу, так і знай. Я не буду з тобою гратися; піди, сядь на своє місце; та, що виходить заміж, нехай встане з місця; я буду грати на кобзі, а вона нехай плеще в долоні і танцює». Почувши такі слова, Бугазча-Фатіма говорить: «Горе, безумець прикликав на нас таку ганьбу, що ледве не задушив нас! Встань, дівице; будеш ти танцювати чи ні, танцюй (хоч) у пеклі; ти знала, що після Бейрека тебе спіткає така доля». Бурла-хатун говорить: «Встань, дівице, танцюй; що тобі робити?» Бану-Чечек наділа червоний каптан, закрила руки рукавами, щоб їх не було видно, почала танцювати; вона сказала: «Грай, божевільний співцю». Він заграв і говорить: «З того часу як я пішов звідси, ти стала божевільною. Випав густий білий сніг, дійшов до колін; у домі ханської дочки раби і челядь почали роздягатися, почали брати сосуди для питва, пішли по воду; їхні десять пальців від самої п'ястки прихоплені морозом; несіть золото і срібло; обріжте нігті ханській дочці; для знеславленої ханської дочки виходити заміж – ганьба». Почувши те, Бану-Чечек розгнівалась: «Скажи, божевільний співцю: хіба я знеславлена, що ти ганьбиш мене?» – сказала вона. Вона відкрила свою білу, як срібло, п'ясть руки; показався перстень, надітий Бейреком; Бейрек упізнав перстень; тут він заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «З того часу як пішов Бейрек, чи піднімалася ти на вершини високих пагорбів, дівице? Постарівши, чи дивилася ти на усі чотири сторони, дівице? Чи рвала ти своє чорне, як ворон, волосся, дівице? Чи проливала ти з чорних очей гіркі сльози, дівице? Чи роздирала ти свої яскраво-червоні щоки, подібні осінньому яблуку, дівице? Ти виходиш заміж; золотий перстень – мій; віддай його мені, дівице!» Дівиця говорить: «З того часу як пішов Бейрек, піднімалась я на вершини високих пагорбів багато разів; рвала своє чорне, як ворон, волосся багато разів; роздирала свої яскраво-червоні щоки, подібні осінньому яблуку, багато разів; розпитувала тих, хто приходив і йшов багато разів; плакала, примовляючи: ти пішов і не повернешся, мій бек-джигіт, мій хан-джигіт, Бейрек! – багато разів. Той, кого я полюбила, Бамсі-Бейрек, – не ти; золотий перстень – не твій; у золотого перстеня багато прикмет; хочеш отримати перстень, назови його прикмети». Бейрек говорить: «Рано-вранці, ханська дочко, чи не встав я з місця? Чи не скочив на сірого жеребця? Чи не уразив дикого козла біля твого шатра? Чи не покликала ти мене до себе? Чи не погнали ми з тобою коней на арену? Чи не обігнав мій кінь твого коня? Коли ми пускали стріли, чи не розсік я твою стрілу? Чи не здолав я тебе у боротьбі? Тричі поцілував, один раз укусив, чи не надів я на твій палець золотий перстень? Чи не я Бамсі-Бейрек, кого ти полюбила?» Почувши такі слова, дівиця упізнала Бейрека, зрозуміла, що це він; як була одягнена, вона упала до ніг Бейрека. Дівчата наділи на Бейрека каптан і одяг; зразу ж дівиця скочила на коня, поскакала з радісною вісткою до батька і матері Бейрека; дівиця говорить: «Твоя чорна гора хиталася, хиталася і завалилася; (знову) піднялася вона нарешті! Твої закривавлені води висохли; (знову) задзюрчали вони нарешті! Твоє міцне дерево засохло; (знову) зазеленіло воно нарешті! Твої швидкі коні постаріли; (знову) дали вони лоша нарешті! Твої червоні верблюди постаріли; (знову) дали вони верблюденя нарешті! Твої білі барани постаріли; (знову) дали вони ягня нарешті! Твій син Бейрек, за яким ти журився шістнадцять років, повернувся нарешті! Свекре-батечку, свекрухо-матінко, що дасте мені за радісну звістку?» Так вона сказала; батько і мати Бейрека говорять: «Хай помру я заради твого язика, невісточко! Хай упаду жертвою на твоєму шляху, невісточко! Якщо твої слова брехливі, нехай стануть правдою, невісточко! Якщо він повернувся живим-здоровим, нехай чорні гори з літніми пасовиськами, які лежать навпроти (нас), будуть твоїми! Нехай будуть твоїми їхні холодні води для пиття! Нехай будуть тобі мої раби, моя челядь невільниками! Нехай будуть твоїми мої швидкі їздові коні! Нехай будуть твоїми ряди моїх в'ючних верблюдів! Нехай будуть тобі для їжі стада моїх білих баранів! Нехай будуть тобі моє золото і срібло на витрати! Нехай моє золотоверхе шатро дає тобі прохолоду! Хай буде моя чорна голова жертвою за тебе, невісточко!» Так вони сказали; тут беки привели Бейрека; Казан-бек говорить: «Радісна звістка, Бай-Бура-бек! Твій син повернувся!» Бай-Бура-бек говорить: «Як я дізнаюся, мій це син чи ні: нехай він поріже до крові свій мізинець, нехай умочить у кров хустинку, нехай прикладе її до моїх очей; якщо вони відкриються, то це мій син Бейрек». (Так він сказав) тому, що від сліз його очі осліпли.