Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Базар у м. Ашгабаді. Продаж дров

Коли приклали хустинку до його очей, то з волі всемогутнього бога його очі відкрились. Батько і мати Бейрека усміхнулися, кинулися до ніг Бейрека; вони говорять: «Сину, опора мого золотоверхого шатра! Сину, квітко моєї дочки-нареченої, подібної гусці! Сину, світло моїх очей! Сину, міць мого стану! Віснику решти огізів, душа моя, сину!» Так говорячи, вони довго плакали, дякували богові.

Син Яланчі Яртачук почув про те; злякавшись Бейрека, він утік, заховався в очеретах (ріки) Тана; Бейрек кинувся за ним; переслідуючи його, він загнав його в очерет; Бейрек говорить: «Принесіть вогню!» Принесли, запалили очерет; Яртачук побачив, що згорить; він вийшов з очерету, упав до ніг Бейрека, пройшов під його мечем; тоді Бейрек пробачив йому його вину. Казан-бек говорить: «Прийди, досягни мети своїх намагань». Бейрек говорить: «Поки не поверну свободу своїм товаришам, не візьму фортецю, я не досягну мети своїх намагань». Так він сказав; Казан-бек сказав своїм огузам: «Хто мене любить, нехай сяде на коня». Решта беків огузів сіли на коней, прискакали до фортеці Байбурд; ґяури теж зустріли їх. Беки огузів чистою водою зробили омовіння, доторкнулися білим чолом до землі, зробили намаз у два поклони, згадали Мухаммеда, чиє ім'я славне. Гучно забили в барабани; почалася страшна січа, поле покрилося головами. Казан-бек (своїм ударом) змусив кричати царя Шюклі, скинув його з коня; удатний Дундаз розрубав мечем Кара-Тагавора, скинув його з коня; Кара-Будаг скинув з коня царя Кара-Арслана; у долинах ґяури потерпіли поразку; сім беків ґяурів загинули від меча. Бейрек, Ієкенк, Казан-бек, Кара-Будаг, удатний Дундаз, син Казана Уруз-бек пішли приступом на фортецю; Бейрек прийшов до своїх тридцяти дев'яти товаришів, побачив їх живими-здоровими, подякував богові. Церкву ґяурів вони зруйнували, на її місці збудували мечеть; їхніх попів перебили, гучним голосом покликали до молитви, прочитали хутбу во ім'я всемогутнього бога. Із строкатих рядів стану, із чистої китайки, із блакитнооких дів, із дев'яти панцерів, із золотого шитва і сукна, (із усього) вони виділили п'яту долю для хана ханів Баюндура. Син Бай-Бура-бека Бейрек взяв дочку царя Бай-Біджана, повернувся до свого білого шатра з білим верхом, почав святкувати весілля. З тих сорока джигітів одним дав дівиць хан Казан, іншим – Баюндур-хан; Бейрек також видав своїх семеро сестер за сімох джигітів. У сорока місцях поставили шатри; тридцять дев'ять дівиць випустили стріли на своє щастя, тридцять дев'ять джигітів пішли за стрілами; сорок днів, сорок ночей бенкетували і святкували весілля. Бейрек і його джигіти досягли мети своїх намагань, дали іншим те, чого вони прагнули.

Прийшов мій дід Коркут, заграв радісну пісню, склав пісню, сказав слово, розповів, що сталося з борцями за віру. Ця билина нехай буде посвячена Бейрекові, сказав він. Я дам віщування, хане мій: твої чорні гори хай не скрушаться; твоє тінисте міцне дерево хай не буде зрубане; хай буде місцем твого білобородого батька рай, хай буде місцем твоєї сивоголової матері горішня обитель; хай не розлучить (тебе бог) із синами і братами; коли наступить кінець, хай не розлучить (тебе бог) з чистою вірою; хай узрять лик (божий) ті, що кажуть амінь! Хай воз'єднається (наша молитва), хай стоїть твердо; хай будуть прощені твої гріхи заради лику Мухаммеда обраного, чиє ім'я славне, хане мій!

Якось син Улаша Казан-бек встав зі свого місця, велів поставити на чорну землю свої шатра; у тисячі місць були розстелені шовкові килими; барвистий намет був піднятий до небес; дев'яносто загонів молодих огузів були скликані до нього для бесіди. У середину були кинуті міхи вина з великим отвором; у дев'яти місцях стояли глеки, були поставлені золоті чарки і пляшки; дев'ять чорнооких дочок ґяурів з розпущеним волоссям, з руками, фарбованими хною від самої п'ястки, з розфарбованими пальцями, з горлом, (у яке поміщалося) по одній пташці, розносили усім бекам огузів червоне вино в золотих чарках. З кожної (чарки) син Улаша Салор-Казан пропонував пити, роздавав у подарунок вишиті золотом намети і шатра, роздавав ряди верблюдів. Його син Уруз стояв навпроти нього, спираючись на лук, праворуч сидів брат Казана Кара-Гюне, ліворуч сидів Аруз, що виховав Казана. Казан подивився праворуч – голосно засміявся, подивився ліворуч – перейнявся великою радістю, подивився перед собою, побачив свого синка Уруза – ударив рукою об руку, заплакав. Синові його Урузу це не сподобалось; він виступив наперед, поклонився; гучним голосом говорить він своєму батькові – подивимось, хане мій, що він говорить: «Почуй мій голос, вислухай мене, батьку мій, Казане! Ти подивився праворуч – голосно засміявся, подивився ліворуч – перейнявся великою радістю, подивився перед собою, побачив мене, – заплакав. Що за причина? скажи мені; хай буде моя чорна голова жертвою, батьку мій, заради тебе! Не скажеш – (тоді) я піднімусь і встану зі свого місця, візьму з собою своїх чорнооких джигітів, піду до кровожерного народу абхазів, прикладу руки до золотого хреста, поцілую руку одягненого в ризу чоловіка, візьму (дружиною) чорнооку дочку ґяура, на твої очі більше не покажуся. У чім причина твого плачу? скажи мені; хай буде моя чорна голова жертвою, батьку мій, заради тебе!» Казан-бек зітхнув, подивився юнакові в обличчя, гучним голосом він говорить – подивимось, хане мій, що він говорить: «Прийди сюди, моя дитино, сину! Як подивився я праворуч, побачив брата, Кара-Гюне, він відрубав голови, пролив кров, одержав нагороду, досяг слави. Як подивився ліворуч, побачив Аруза, що виховав мене; він відрубав голови, пролив кров, одержав нагороду, досяг слави. Як подивився перед собою, побачив тебе; шістнадцять років ти прожив; надійде день, я помру, залишишся ти; лук ти не напинав, стрілу не випускав, кров не проливав, нагороди серед хоробрих огузів не одержував. Завтра обернеться час, я помру, залишишся ти; на жаль, мого вінця, мого престола тобі не дадуть; так думаючи, я згадав про свою кончину, заплакав». Тут Уруз заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Бек-батько! зростом ти як верблюд, а розуму у тебе не стане й на верблюденя; зростом ти як гора, а мізків у тебе не стане й на крупинку проса! Чи синам бачити доблесть батьків і научатися чи батькам учитися у синів? Коли ти брав мене (з собою), вивозив до кордонів ґяурів, ударяв мечем, рубав голови? Що я бачив від тебе, чому мені було повчитися?» Так він сказав; Казан-бек ударив рука об руку, голосно зареготав, він говорить: «Беки, Уруз добре сказав! Вас вісім (чи) сім беків; своєї трапези, свого пиття, своєї бесіди не порушуйте; я візьму (з собою) цього юнака, піду на полювання, вийду з припасами на сім днів, покажу місце, де я випускав стріли, де ударяв мечем, рубав голови; візьму (його з собою), вийду до кордонів ґяурів на синю гору, так треба юнакові, беки!» Він велів привести свого буланого коня, сів на нього, вибрав триста джигітів у прикрашеному коштовним камінням одязі, взяв їх із собою; сорок світлооких джигітів взяв із собою Уруз. Казан разом із сином пішов полювати на чорні гори; вони гнали дичину, піднімали птицю, уражали диких козлів; у зеленій гірській долині, на світлому лузі поставили шатро, декілька днів разом з беками їли і пили.