Сборник - Казки про богатирів та лицарів

— Е, якби я знав, то я б і яблуню з’їв.

— Доганяй таки їх. Лети!

Полетів змій. «Пожеру їх,» — думає. От доганяє вже їх. От панна віддирає рукава од себе, од сорочки, кидає назад себе і стала ріка невелика, на верству. Петрусь став лебедем, а вона стала лебідкою. Тоді прилітає змій. Лебеді плавають. Він зігнувся і став пити, — хтів випити ту річку, щоб її не було. Як опився та й лопнув і пропав. Тоді вони виходять. Петрусь став парубком, а панна стала дівчиною. Вона каже:

— Ходімо до батька, до матері до твоєї.

Приходять до батька, до матері. Вона остається на дворі під вербою, а йому й сказала:

— Як увійдеш у хату, — каже, — усім кланяйся, тільки батькові й матері не кланяйся, бо забудеш, де був, що робив, забудеш і мене. А батькові і матері вже разом зі мною поклонишся.

Входить він в хату, усім поклонився, а батькові й матері — ні. А батько й мати кажуть:

— Як то можна, сину, ми тебе годували, дожидали, як яйця червоного, а ти нам не уклонився.

Він взяв і уклонився та й забув про неї. Вона стоїть, дожидає. А далі пішла до корчми. Празник був, музики грають. Сіла вона, сидить. Попова наймичка питається:

— Звідки ти?

— З усього світа.

— Куди ж ти, небого, ідеш?

— Де б, — каже, — служби найти.

– Іди ж, — каже, — я тебе заведу до свого священика, тобі добре буде.

— А, — каже, — бабусю, коли б ви завели, то добре б було.

Приходить, наймається та на рік служити. Виходить рік, жениться той парубок. Робити весілля, а про неї забув зовсім. От панна в добродійки своєї проситься на весілля.

— Чого ж ти підеш? — каже добродійка.

— А подивлюся, як то в вас весілля робиться.

Приходить. Саме місять коровай. Почастували її.

Каже вона:

— Коровайнички, голубочки, дайте і мені тіста, то й я зліплю вам.

От вона взяла тіста, качала, качала, хукнула, — полетів голуб і сів перед молодими. Тоді вона — каже коровайницям:

— Коровайнички, голубоньки, дайте мені ще трохи тіста, то я другу голубку пущу.

Скачала вона, хукнула і вже голубка полетіла й сіла перед молодими і каже до голуба:

— Бррууку! Бррууку! А знаєш ти, голубе, як ти в змія служив і що робив?

— Бррууку! Бррууку! Ні, — каже голуб, — не знаю.

— А — бррууку! бррууку! — щоб ти знав.

Та все б’є його в голову, та все дзьобає. Та знову питає:

— Бррууку! Бррууку! Знаєш ти, як змієві загадки відгадував, а я тобі помагала?

А той парубок усе сидить за сватами та догадується. Тоді вона знову каже:

— Знаєш ти, як я прийшла до твого батька та казала там: кланяйся усім, тільки батькові і матері не кланяйся, а то про мене забудеш.

А ти уклонився та й забув. Я тебе ждала, ждала та до попа найнялась, цілий рік служила. А ти собі другу посватав.

От тоді він здогадався, тоді ту молоду покинув, та до панни кинувся, та з нею до шлюбу став.

хата на полонині.

шкіряний мішок.

торбинка.