Сборник - Казки про богатирів та лицарів

— Будеш ти мати важку пригоду — бережись, нà тобі золоту пір’їнку, як буде скрутно, то згадай собі про мене, зробиш огонь і припалиш її, то я тобі стану у помочі — прилечу до тебе…

— Бувай здоровий, швагре милий.

Вийшов на двір і говорить:

— Килимок-самоліт, як ти мене понесеш: понад лісом чи через ліс?

— А куди тобі треба?

— До середньої сестри.

— Понесу понад лісом.

Прилітає до середньої сестри, а вона і каже йому:

— Брате любий! Чого це ти прилетів сюди! Мій муж прилетить, тебе з’їсть.

— Не боюсь я його.

Вона вискочила і каже:

— Брате мій, уже муж летить.

Зашумів ліс, вітер… Він шапку-невидимку надів і став. Влітає муж:

— Фе, русином чути!

— Муже мій, ти по Русі літав, русом напахався, і тута тобі чути.

— Ні, жоно, русином чути!

— Як я скажу, то ти його з’їш.

— Ні, жоно моя, не з’їм.

Він шапку-невидимку зняв і став перед ним. Змій йому каже:

— Швагре милий, сідай зо мною їсти й пити.

Пили і їли троє днів.

— Я хочу від тебе йти.

А він йому говорить:

— Будеш ти мати важку пригоду — бережись, на тобі золоту пір’їнку, як буде скрутно, то згадай собі про мене, зробиш огонь і припалиш її, то я тобі стану у помочі — прилечу до тебе…

— Бувай здоровий, швагре милий.

Подякував він йому, вийшов на двір і питає:

— Килимок-самоліт, як ти мене понесеш: понад лісом чи через ліс?

— А куди тобі треба? — каже килимок.

— Неси, — каже, — мене до найменшої сестри.

— Понесу, — каже, — вверх лісом.

Прилетіли до найменшої сестри, вона побачила і питає:

— Брате милий, чого ти прилетів? Мій муж, як прилетить, то тебе з’їсть.

— Не боюся, — каже, — я твого мужа.

— Уже, — каже, — мій муж летить.

А тут як зашумить ліс, як підніметься вітер — тріщить, ламає, таке піднялося, що Господи!..

Прилітає змій з дванадцятьма головами:

— Фе, фе… Русином чути!

— Муже мій, — каже вона, — ти по Русі літав, русином напахався, і тут тобі чути.

А брат її надів шапку-невидимку і стоїть собі у кутку.

— Ні, — каже змій, — русином чути!

— Я б, — каже, — тобі сказала, хто тут є, та ти його з’їси.

— Ні, — каже, — жоно моя, не з’їм.

Він шапку зняв, а змій йому й каже:

— Сідай, швагре милий, зі мною їсти і пити.

Наїлись, напились — три дні їли…

— Я, — каже, — хочу від тебе їхати.

А він йому говорить:

— Будеш ти мати важку пригоду — бережись, нà тобі золоту пір’їнку, як буде скрутно, то згадай собі про мене, зробиш огонь і припалиш її, то я тобі стану у помочі — прилечу до тебе…

— Бувай здоровий, швагре милий.

Від третьої сестри він відправляється до батька, до матері, летить та по дорозі попадає у п’яту землю, а в того короля у його землі єдина дочка вганяє багато народу, і стають з нею на вагу, на якій вибирала собі за мужа такого, який її може переважити. Та не знайшлося і з тисячі бодай одного такого, щоби її переважив.

Сорок сажень вишини вага! І кому не вдасться її переважити, то йому й голову знімуть. Але вже ніхто не хоче з нею на переваги йти, і плаче народ, бо багато погублено. Він говорить:

— Килимок-самоліт, зупинися тут.

Він зупинився, а той парубок і питає:

— Люди Божі, чого ви плачете?

— Чоловіче добрий, нема вже в світі такого чоловіка, який нашу королівну переважить.

— Не журіться, люди! На другий день, як Бог дасть, то я буду там.

Закінчили вже вагу тую увечері і порозходились по домах, а на другий день, щоб усі були і ставали на вагу. Він вечором приходить до тієї світлиці, де вона проживала, але охорона стояла біля тієї світлиці і нікого до неї не пускала. Він шапку-невидимку вдів, йде просто і ніхто його не бачить. Приходить у тую світлицю, де сама вона. Коли тут приходить батько й мати і кажуть:

— Дочко наша мила, нащо ти стільки багато народу збавила?

– І доти буду збавляти, доки я не найду друга такого, як і сама.

Почув це хлопець, стоячи у тій світлиці, і говорить:

— Доволі вже губити!

Вони всі зглянулись — хтось говорить, а нікого не видно. Полягали вже спати, підступився він до королівни і каже:

— Королівська дочко, від чого ти така важка?

Вона крикнула:

— Батьку! Хтось в моїй світлиці є!

Прибігають до неї:

— Чого ти, дочко, лякаєшся?

— Батьку мій, хтось мені говорить і питає мене, чому така ти важка?

— Дочко мила, то у сні здалося.

— Ні, батьку, не спала я ще.

— Другий раз як скричиш, то велю тобі голову зняти, як ти другим.

Вони пішли знову спати, а він знову приступає до неї:

— Скажи, королівська дочко, через що ти така важка?