Сборник - Казки про богатирів та лицарів

— Здрастуй, — говорить, — Грицю!

За руку порукувались, поцілувались.

— Слава Богу, і де ти взявся, що ти мене вицупив із ями? Ну тепер, Грицю, чи ти хочеш, щоб я тобі була жоною чи сестрою?

А Гриць подумав: як же я із змією оженюся? Та й каже:

— Будь мені сестрою.

Поцілувались.

— Ну, ріж з правої руки мізинця, щоб я поссала твоєї крові, а ти моєї. Тепер ми будемо рідні, од сієї крові ти мені брат, а я тобі сестра.

Ідуть собі, на руки поводи накинули і речі різні говорять. Довго-недовго йшли, одкрилась дорога. Ідуть знов дорогою, довго-недовго, а тут видно табун коней — очима не доглянеш, таке велике, нема йому краю.

— Чиє то видно стадо коней, сестро, велике таке?

— То, — говорить, — брате, моє стадо.

Поминули те стадо і йдуть, йдуть, йдуть собі, розмовляють різні речі собі. Пройшли верстов дві знов од того табуна. Стоїть знов череда така, що й очима не зоглянеш.

— Чия то, сестро, череда така, що й очима не зоглянеш?

— Се, — каже, — моя череда.

І думає Гриць своєю головою: «Лучче була б вона моєю жоною, як сестрою, така вона багата!»

А потім питає:

— Чий ото степ, що я їхав десятеро діб, а не знайшов ні доріжки, нічого, поки аж тебе не знайшов?

— То усе, брате, мої степи.

Ну ідуть, розмовляють. Поминули череду, аж відкривається отара овець така, що й очима не можна зоглянути.

— Чия ж то отара?

— У мене, — каже вона, — 50 тисяч отари.

Поминули отару, ідуть собі знов. Видно дерево здалека велике.

— Що то видно за дерево оддалеку велике?

— То, брате, мій сад, там, за деревами, мої будинки. От недалеко, верст зо п’ять.

Приходять вони до її дому, парканом дім обгороджений, будівлі триповерхові, фарбами різними покриті, усякими мережками, кружечками вироблені, зеленими, чорними і різними фарбами. Підходять до воріт, одчиняє ворота сестра. Одчинила, ввійшли, зачинила. Повели коня на конюшню. Вона сказала конюхам:

— Поставте коня у стайні, годуйте його добре.

Брата бере за руку — пішли у кімнати.

Входять, а там одинадцять дівчат за столом сидять. Шиють. Вітаються:

— Здрастуйте, дівчата!

— Здрастуй, молодче!

— Ні, — каже дівчина, — се не молодець. Звіть його братом. По мені він і вам брат.

Посадили його за стіл, давай пити, гуляти. І вони йому дуже раді, не знають, як його годувати і де його посадити.

— Підем, — каже дівчина, — у мій сад.

Пройшли по першій лінії гонів, лежить поперек лінії залізна кочерга. Переступила вона і каже братові:

— Візьми оцю кочергу і скинь її з лінії, бо вона мені набридла — усе іду й усе спотикаюсь.

Ухопився він за ту кочергу, так і не зсунув із місця ніяк, така вона важка.

— Е, — каже дівчина, — яка у тебе мілка сила, як ти по світах їздив з такою силою мілкою?

— Мені, сестро, не попадалось ні з ким биться, так у мене і сила така. Така ж є, яку Бог дав.

Переступили ту кочергу, пішли по саду, по лініях усіх.

Він погостював у сестри днів десять. Знов пішли гуляти по саду, тією лінією. Лежить та кочерга знов.

— Зверни, — каже дівчина, — брате, ту кочергу хоч із лінії.

Схопився він, так не двигне ніяким робом із місця.

Пішли по саду, погуляли, входять у кімнати. Давай вона сестер просить, щоб дати братові силу таку, як у них є.

— Треба, сестри, старатися з усіма силами і братові дати силу таку, як у нас є.

І сіли вони усі дванадцять прясти зараз фунтовий льон. Попряли починки по два, давай зараз снувати і на верстат накидати і ткати.

Накинули і виткали, і дванадцять квіток золотих нашили на сорочці. За ніч за одну усе зробили: дванадцять сил богатирських дали йому.

А вранці він вбрав ту сорочку і сестра сказала:

— А підемо ще, брате, гуляти у сад у мій.

Усі вони ідуть дванадцять. Дійшли до тієї кочерги — лежить та кочерга поперек лінії.

— Візьми, брате, оцю кочергу, одкинь з доріжки.

Береться він за кінець. Як схопив, як кине ту кочергу, так вище дерева полетіла.

— Спасибі, брате, — каже сестра, — що ти оту кочергу із доріжки скинув. Вона мені набридла — я забуду та усе на неї спотикаюсь.

Побув він ще днів десять.

— Ну, сестро, пора мені од вас їхати.

— Куди ж ти поїдеш?

— А куди Бог дасть.

— Я тебе оженю. У мене всього багато, землі багато, худоби багато.

— Ні, — каже, — дякую, сестро, не хочу.

— Ну, що ж ти, брате, думаєш їхати од мене, а в тебе нема й коняки доброї.

— Ні, мій кінь добрий дуже.

— А піди, брате, попробуй свого коня.

Пішов він на конюшню, давай гладить коня свого. Погладив по спині долонею, так на коліна кінь і сідає, не здержить його руки.