Сборник - Казки про богатирів та лицарів

— Ну що, — каже до дівчини, — дізналася те, що я тебе просив?

— Так. Піди на поле, там пастиметься сірий віл. Аби-сь не сполошив його, а підійшов тихо і вбив. З вола вилетить качка. Ти не пускай її, а вимкни з чубка три чорні пір’їни, у них ховається змієва смерть.

Вислухав Знайдон дівчину, пішов у поле, а там волів пасеться — трави не видно. Ходить хлопець поміж них, ніде не видить сірого вола — усі білі. Нарешті змучився, став та їсть хліб. Коли це прибігає до нього миша і просить, аби дав їй щось голод заморити. Знайдон віддав усе, що мав. Миша наїлася й каже:

— Що ти тут шукаєш, хлопче? Може, я тобі чим зараджу?

— Прийшов, щоб знайти сірого вола, та ніде його не виджу.

— Не переживай, покажу його тобі. Йди до скали, і там він буде дерева пасти, а каменем закушувати, там і чекай мене. Я незадовго прийду.

Ходив, ходив Знайдон і таки відшукав скалу та сірого вола. Став недалеко й чекає мишу. Через якусь годину та прибігає з колоском жита в зубах.

— Де ти так довго була? — питає хлопець.

Миша й розповідає:

— Тут недалеко є залізне поле, на якому раз на рік родиться залізний колосок з залізними зернами. Якщо заладувати цим колоском рушницю та стрілити волові у праве вухо, тоді можна вбити його. Інакше тільки розлютиш, і він вб’є тебе.

Були там недалеко пастухи. Знайдон попросив у них рушницю, заладував колоском, що його принесла миша, підкрався до вола з правого боку і вистрелив. Той упав мертвий. Підбіг Знайдон до нього, зловив качку, що вже хотіла вилітати, витяг три чорні пір’їни, подякував миші за колосок, а пастухам за рушницю і прийшов до замку.

— Збирайся, — каже до дівчини, — змій уже більше не страшний. — І показав їй три пір’їни.

Розпалили обоє за замком вогонь, кинули у них те пір’я, й усе пропало, як би нічого й не було. Стали вони на черевики й вернулися до краю скали.

Перекинулася русалка на качку, посадила зверху Знайдона і разом повернулися до його мами. Там собі добре погостилися, поженилися й довго жили, може, ще й тепер живуть, якщо не повмирали.

В глухому лісі жив один розбійник. Хто йшов через ліс, той не минав його рук: або вбив чоловіка, або пограбував. Розбійник доста довго жив у тому лісі й наводив страх на подорожніх. Але доти глечик ходить до колодязя, доки не розіб’ється. Так і отой злодій. Натрапив раз на сміливих і дужих людей, котрі його так добре одлупили, що вже напівмертвий приплентався у свою колибу. Через кілька днів розбійник помер.

Зосталися його жінка й син, що й ім’я мав не таке, як мають людські діти: кликали хлопця Шибеник. Але погане ремесло — злодійство: після смерті старого розбійника ніякого майна не лишилося. Колиба порожня. Жінка і син ледве перебули пару днів.

Каже мати Шибеникові:

— Хлопче, як ми будемо сидіти, то з голоду повмираємо. Йди лиш дещо роздобудь…

А Шибеник не ходив з батьком на розбій і думав, що то легке ремесло — переставати у лісі людей і забирати від них гроші. Виломив собі здорову палицю, вийшов до шляху, сховався в кущі та й чекає. А дорога ця вела у місто. Дивиться: йдуть молоді хлопці. У одного на плечах тайстрина, другий несе пакунок, а третій — упорожні. Хлопці не поспішають, помалу собі йдуть говорячи. Як були близько від Шибеника, той вихопився з корчів, підняв палицю і на ввесь голос закричав:

— Стійте! Давайте гроші! Як ні, то всі погинете!..

Хлопці поставали. Старший приступив до Шибеника. Схопив одною рукою за палицю, а другою за груди. Засміявся й каже:

— Ти думаєш, брате, що нас трьох переможеш? Та я ж і сам тебе не боюся!

А Шибеник похнюпився й говорить:

— Я вас і не думав убивати, але мене голод сюди погнав. Ми з мамою вмираємо без хліба. І я мусив іти на розбій.

Старший усе розпитав і пошкодував хлопця:

— Видиш, ліпше би було, коби ти й не пускався на такі путі. Бо кінець кінцем і ти походиш так, як твій отець. Ліпше було б, якби ти пішов із нами до міста. Записався би до школи, і став би із тебе статечний чоловік.

— Але у мене бідна мати, а на школу треба немало грошей… Радше я буду злодієм!

Старший відкликав набік побратимів, порадився з ними, а тоді каже хлопцеві:

— Усе в порядку. Ходи з нами. Ми самі подбаємо, аби тебе прийняли до школи. Не бійся, не забудемо і про твою матір. На перший час нà тайстру [3] торбинка. і неси до матері, а потім доженеш нас. А як не доженеш, тут маєш адресу, й люди тебе спровадять до школи, в якій ми вчимося…

Узяв Шибеник папір, тайстру з їжею й поніс матері. Вдома одразу розповів, з якими добрими людьми зустрівся на дорозі. Сказав, що не хоче займатися злодійством, а йде в місто до школи.