Михайло Старицький - Не судилось

Завiса

Глухе мiсце на березi Росi. Праворуч млин i мiсток до його з кручi. Лiворуч — якась пустка, руїна; за нею — темний лiс. Просто — крутий берег i кручi Росi, кущами уквiтчанi. Чудовий краєвид. Мiсячна нiч.

Пашка, Параска, Прiська, 1-а, 2-а дiвчина й iншi.

Дiвчата (сидять картинно на березi, на мостику, коло млина) .

Параска. Коли б сьогоднi панич Михайло прийшов, та з гармонiєю: от би весело було! Як вiн гра славно!

2-а дiвчина. Е, дiждешся! Уже його, може, тижнiв зо два i в вiчi нiхто тут не бачив.

1-а дiвчина. Чого вiн справдi перестав ходити? То було що божого дня, а то — як одрiзав.

Прiська. Чого? Хiба не знаєш? У Дзвонарiвни застряв, — i днює й ночує.

Параска. Чого ж панич до неї ходить?

Прiська. Чи тебе мама не п'яною привела? Дивiться, люде добрi, яка маненька, наче з капусти вискочила.

Усi смiються.

Не дивно, якби парубок ходив, ну — сватати дума; а паничевi — звiсно чого…

Параска. Чого ж?

Прiська. Тю на тебе! Та вона — навiки дурна!

Смiх.

Пашка (сидiла трохи подаль, за остатнiми фразами зверта увагу) . Чого плещеш? Чого славу пускаєш? Вiд кого ти чула? Що ти знаєш?

Прiська. Аннушка казала.

Пашка. Така ж, певно, мерзенна плетуха, як i ти?

Прiська. Та ти не дуже-то!

Пашка. Та й ти дивись, щоб тобi Дмитро не повернув потилицi наперед. Совiстi не маєш, оббрiхувати дарма бiдну дiвчину, та ще сироту!

Параска. Та то вона з заздростi: досадно, що за нею такий гарний панич не впада.

Прiська. Подавись ти ним тричi! (Вiдходить далi) .

Деякi. Та годi вам сваритись!

1-а дiвчина. Про кого се рiч? Про яку дiвчину?

Пашка. Про Катрю Дзвонарiвну. В неї, сердешної, мати слаба, так панич з лiкарем Павлом навiдують її i керують, а вона, з доброго дива, он як паскудить!

2-а дiвчина. Грiха не мають!

Пашка. Довго ославити! У дiвки, може, тiльки й посагу того, що честь.

1-а дiвчина. Та Катря ж, здається, заручена з Дмитром Ковбанем?

Пашка. Нi, вона, певно, за його не пiде.

Параска. Чому? Вiн такий славний!

Пашка. Мало хто не хороший? Може, iнодi чоловiк би себе надвоє розiрвав, щоб того щастя-кохання добутись, а як нема долi, не судилося — то й ковтай тiльки нишком сльози!

Тi ж, Євстрат, Панас i iншi парубки. Парубки виходять до дiвчат, здоровкаються гуртом i попарно.

Парубки. Здоровi!

Дiвчата. Здоровi! Чого пiзно?

Другi дiвчата. Де вас чорти носили? Уже по других вулицях тини пiдпираєте?

Парубки. Атож!

Деякi парубки. Думаєте, що кращих не знайдемо?

Дiвчата. Куди вам, гирявi!

Євстрат. Куриного товару кiльки хоч!

Панас. Дешевий!

Дiвчата. Ех, ви, голодранцi!

Смiх.

Деякi паруються i одходять далi, а то на одшибi сiдають на кручi; деякi на переднiм кону, коло млина. Картиннi грона. Ближче всiх на кону Пашка, 1-а дiвчина, Панас i Євстрат.

Дмитро, Панас, Євстрат, парубки i дiвчата.

Дмитро (виходить тихо i озира дiвчат, шукаючи когось) . Нема. I сьогоднi не вийшла, а обiцялась: все коло матерi. Сам то з хурою, то коло бурякiв, мов у каторзi; прийдеш додому, ждеш тiї хвилини, як сонця божого, щоб перекинутись тихим, люб'язним словом, а тут у хатi чужi — лiкар, а надто панич той… Така досада! Чорзна-якi думки у голову лiзуть!.. Дати їм волю — то й… Краще зараз оцю голову розбити! (Зуздрiвши Пашку) . Здрастуй, Параско!

Пашка (вiтається) . Здрастуй!

Дмитро. Не приходив сюди ще лiкар?

Пашка. Нi, не було. А що?

Дмитро. Та то вiн обiцявся до людей вийти, порадити, як боронитись од пана, бо поїдем їсть… та щось i нема.

Пашка. Може, хто задержав; коли обiцяв, то вийде.

Дмитро. А не бачила ти оце увечерi Катрi?

Пашка. Бачила.

Дмитро. Не казала вона, чи вийде, чи нi?

Пашка. Казала, може, й вийде.