Сунлін Пу - Ченці-чудотворці

Спекотним літом, коли шаньдунська земля тріскалася від палючого сонця, неподалік від старовинного будинку, під деревом при дорозі, за низеньким квадратним столиком, часто можна було побачити чоловіка в довгому чорному халаті й круглій шовковій шапочці. Перед ним стояли дві чашки з міцним зеленим чаєм і лежали дві люльки з довгими цибухами. Чоловік цей зупиняв подорожніх і просив їх розповісти що-небудь цікаве й дивовижне. Подорожні задоволено вмощувалися поряд, неквапливо попивали чай, запалювали люльки й розповідали про найдивовижніші речі. А господар повертався потім до будинку й записував ті історії, прикрашаючи їх та надаючи їм вигляду літературних новел.

Чоловіка цього звали Пу Сунліном. Він належав до древнього роду Пу, який нібито походив від арабських купців, що приїхали до Китаю в торгових справах ще десь у XII столітті. Відтоді пройшло понад п'ять віків і навряд чи щось в родині Пу нагадувало про далеких арабських предків. Це була бідна китайська родина сільського інтелігента; майбутній письменник був третім його сином. Хлопчика назвали Сунлін, що дослівно означає «Вік сосни», тобто людина, якій судилося жити довго, як сосна. Потім до цього імені додалося друге — Люсянь — «Той, що здобув безсмертя»; а тоді він сам узяв собі прозвання Люйцюань — «Вербове джерело», за назвою джерела, яке, здається, й до сьогодні дзюркотить поміж верб біля будинку родини Пу.

Цій кількості імен та прозвань не слід дивуватись. У китайців немає стандартних імен, як у нас, вони кожного разу вигадують щонайпишніше ім'я, вкладаючи в нього, як і зробили батьки Пу Сунліна, всілякі побажання добра та благополуччя.

Саме народження майбутнього письменника було овіяне в його родині легендою. За давньокитайськими переказами та пам'ятками, народження великих людей супроводжується різними знаменнями або появою якого-небудь божества. В таких випадках вважалося, що дитина має бути ніби втіленням цього божества чи духу. Як розповідав сам Пу Сунлін у передмові до свого зібрання новел, у ніч, коли він народився, його батькові приснився сон, немовби хворий та схудлий Будда з оголеним плечем заходить у спальню, а на грудях у нього приліплено пластир, схожий на мідну монету. Батько прокинувся, і невдовзі стало відомо, що саме в цей час у нього народився син, а на тому місці, де Будда мав пластир, у немовляти чорніла родимка. Як і Будда, хлопчик був худий та хворобливий, і батьки думали, що син скоро помре. Але він вижив.

Народився майбутній письменник у 1640 р., наприкінці правління китайської династії Мін. Це були часи складні й трагічні. У 1628 р. в Китаї розгорнулося могутнє селянське повстання під проводом Лі Цзичена. Шістнадцять років билися повстанці з імператорськими військами. У квітні 1644 р. вони захопили Пекін — столицю Китаю — і, здавалося, вже мусили здобути повну перемогу; останній імператор з династії Мін повісився... Але китайські феодали не могли змиритися з перемогою народу, який повстав проти тиранії та беззаконня, і звернулися по допомогу до маньчжурів. Наприкінці XVI століття маньчжурські племена, що жили на північних кордонах Китаю, об'єдналися в могутній племінний союз, очолюваний Нурхаці, який в 1616 р. проголосив себе ханом і постійно нападав на багаті китайські землі. Саме його з величезними полчищами маньчжур і закликали китайські феодали придушити повстання Лі Цзичена.

Через два місяці після того, як повстанці захопили Пекін, у місто вдерлися маньчжурські війська разом з армією зрадника — китайського сановника У Саньчуя. Завойовники допомогли китайським феодалам розправитися з повсталим народом, але самі залишилися в столиці, проголосивши свою династію Цін («Чисту»), й далі продовжували завоювання Китаю. Це тяглося десятиліттями; то тут, то там, особливо на півдні, спалахували повстання проти загарбників.

Одне з них, під проводом Юя Сьомого, почалося в 1649 р. у Шаньдуні — рідній провінції письменника. Майже п'ятнадцять років маньчжурські власті не могли придушити його. Пу Сунлін так розповідав про ту жорстокість, з якою загарбники розправлялися з непокірними: «Причетних до справи Юя Сьомого особливо багато було в повітах Цися та Лайян: щодня там хапали по кілька сотень чоловік і відрубували їм голови на військовому плаці. Бура кров заливала всю землю, білі кості підпирали небо».