Сунлін Пу - Ченці-чудотворці

Це зібрання — особливий світ, в якому реальне й надприродне нерозривно переплітаються між собою. Але не слід думати, що Пу Сунлін основоположник нового жанру; він створив лише особливий тип таких новел, де з великою силою розкрився його блискучий талант оповідача й стиліста. Виникнення в китайській літературі оповідань про дивовижне можна віднести до III–VI століть, коли з'явився цілий ряд збірників коротеньких оповідань про зустріч людини з нечистою силою.

Серед цих творів траплялися і релігійні оповіді про чудеса, і літературні обробки народних казок, і записи дивовижних переказів про надприродне. Вся увага авторів цих ранніх збірників зосереджувалася на змалюванні незвичного «факту». Важливо було, що сталося, а не з ким сталося. Нерідко найнеймовірніші випадки приписувалися і реальним історичним персонажам. Однак у VI–VII століттях ситуація в китайській літературі істотно змінилася. Виникла так звана танська новела (за назвою династії Тан), у якій окремі дивовижні випадки поєднувалися в цілий ланцюг епізодів розгорнутої оповіді. На формування танської новели значний вплив мала житійна проза (чжуань) — описи життя знаменитих героїв, і особливий жанр цзи — витончені короткі нотатки про відвідини пам'ятних місць чи про події, які відбулися там.

Подальше шліфування літературної новели в Китаї продовжувалося в Х-XVI століттях. Спочатку Пу Сунлін теж хотів підтримати традицію новел-життєписів і навіть збирався назвати свій збірник «Життєписи лисиць та бісів», але потім вирішив дати йому назву більш нейтральну — «Описи дивовижного».

Характерно, що першу ж новелу в своєму зібранні «Екзамен на посаду бога міста» Пу Сунлін закінчує словами: «Герой новели Сун власноручно склав свій короткий життєпис, але, на жаль, він не зберігся після смерті автора. Все, про що тут ішла мова, викладено в загальних рисах». Письменник дає зрозуміти, що твір цей не є справжнім життєписом героя.

Відмовляючись від певних традицій, що протягом віків визначали жанр новели про дивовижне й своєрідне, Пу Сунлін разом з тим ніби знову повертається до витоків цього жанру, тобто до простого запису дивовижного випадку. Але випадок у нього, на відміну від письменників III–VI століть, не має самодостатнього значення. Пу Сунлін перетворює простий запис дивовижного випадку в новелу-притчу. Ще основоположник китайської історіографії Сима Цянь (II ст. до н. е.) закінчував свої життєписи, написані немовби зовні безстороннім автором, особливими резюме, в яких давав уже свою, особисту, оцінку змальованим героям та подіям. Пізніше подібними резюме іноді закінчували свої новели й письменники VII–XII століть, однак уже в їхніх послідовників, що творили в XIII–XIV століттях, традиція не знайшла підтримки.

Новелісти цього часу більше думали про захоплюючу фабулу, ніж про дидактичну спрямованість своїх творів. Пу Сунлін поновив традицію авторських резюме; саме завдяки цьому сатиричне звучання багатьох його творів набуло особливої виразності.

Якщо поглянути на «Описи дивовижного» як на цілісний літературний твір, то легко побачити, що розгорнуті новели з глибоким суспільним змістом чергуються з маленькими оповіданнями, кожне з яких є майстерним відтворенням дивовижного випадку. Така, наприклад, історія «Даос Цзюй Яожу», що складається усього з кількох рядків (чоловік покинув домівку, щоб стати даоським ченцем, родичі залишили вдома його одяг та речі, але ті «плавно-плавно вилетіли з кімнати й подались за ним слідом»). Перед нами типове оповідання III–VI століть — повідомлення про дивовижний випадок. Можна припустити, що Пу Сунлін навмисне включив до свого зібрання такі мініатюри, щоб пом'якшити гостру критику сучасного йому суспільства в інших новелах.

Як підкреслював академік В.М.Алексеєв, Пу Сунлін писав свої новели в обстановці, коли вільну думку явно переслідували і кожний натяк на становище, яке виникло, вважався смертельним злочином. Мабуть, саме через це в новелах майже немає прямих посилань на маньчжурських завойовників. Аналіз рукописів Пу Сунліна показав: ті нечисленні згадки про безчинства, які творили завойовники, були в основному вилучені з друкованих видань, що з'явилися, як уже згадувалося, лише через п'ятдесят років після смерті письменника.

За своєю тематикою новели Пу Сунліна дуже різноманітні. Це розповіді про дружбу і любов між людиною та духами, божествами, лисицями-перевертнями, привидами, усілякими химерними істотами; це історії, пов'язані з складанням екзаменів та розкриттям судових справ; це описи чудес, які творили буддійські й даоські ченці або майстерні фокусники. У зібранні Пу Сунліна переважають фантастичні історії, а серед них чільне місце посідають новели про кохання вченого-невдахи, вічного студента-конфуціанця й прекрасної, неземної дівчини, яка є лисицею-перевертнем. Бідний вчений, що веде життя, таке схоже на життя самого Пу Сунліна, і обурюється засиллям нездар і проноз, але нічого вдіяти з ними не може, раптом бачить в своєму холодному будинку чудову фею, не просто красуню на весь світ, а ще освічену й начитану. З нею відводить він душу, віддаючись любовним утіхам або витонченій літературній бесіді. Якщо він людина конфуціанських переконань, ніяка химера йому не страшна і його нічим неможливо спокусити. Якщо ж герой — людина ница й підла, то перевертні в новелах жорстоко його карають.