Сунлін Пу - Ченці-чудотворці

Об'єднавши світ реальний і світ надприродний в нерозривне ціле, Пу Сунлін побудував свої новели так, що зіткнення з чарами лише підсилює критику дійсності, немовби відтінюючи звичну побутову ситуацію. В новелах Пу Сунліна лисиці — істоти надзвичайно прозорливі, що вміють дати людині належну оцінку. Так, наприклад, в оповіданні «Лис із Вейшуя» дідок-лис, який з задоволенням приятелював з місцевими жителями, рішуче відмовляється познайомитись з правителем області, пояснюючи, що той в своєму попередньому житті був віслюком. «Хоч тепер він і з достоїнством править нами, але все одно належить до тих, що п'ють усе підряд, яку б ти погань їм не підсунув. Я, звичайно, іншого роду і соромлюся з такими знатись».

В інших новелах Пу Сунлін виносить присуд чиновництву, що служить правлячій верхівці маньчжурської династії. Недарма резюме до новели «Сон старого Бо» закінчується такими словами: «Відзначу з прикрістю, що по всіх усюдах у Піднебесній великі чиновники — тигри, а їхні слуги — вовки. Якщо вже великий чиновник не тигр, то його слуга напевне вовк, і навіть лютіший, ніж тигр!»

Пу Сунлін у своїх новелах ніби протиставляє світ людей, сповнений несправедливості, світові вигаданому, фантастичному, де панують порядок і справедливість. Коли Лі, герой новели «Три дні на троні судді пекла», що тимчасово виконував обов'язки судді пекла, захотів таємно допомогти якомусь бідоласі, все судилище враз зайнялося вогнем. «Лі перелякано схопився на ноги. Але до нього непомітно підійшов переписувач і прошепотів: «У нашому відомстві не ті порядки, що в живих людей. Тут не допускають жодної користолюбної думки. Забудьте про свій намір, і пожежа сама вщухне». Дуже характерне й авторське резюме до цієї новели, яке закінчується такими знаменними у вустах Пу Сунліна словами: «Як прикро! Адже немає такого вогню, щоб спалив суди, які стоять над народом!»

Різка критика письменником сучасного йому суспільства особливо помітна в тих випадках, коли він використовує традиційні сюжети. В епоху Тан у VIII столітті Шень Цзіцзи написав новелу «Чарівне узголів'я». її герой, молодий студент, який мріє про чиновницьку кар'єру, але провалився на екзаменах, жаліється на заїжджому дворі даоському ченцеві. Той дає йому своє узголів'я й пропонує трохи поспати, поки звариться каша. Юнак засинає й бачить уві сні все своє майбутнє життя, сповнене подвигів, добрих діянь, підвищень по службі, а також заслань, куди відправляє його імператор, повіривши наклепам заздрісників, і звідки потім повертає його, даючи нові підвищення. Нарешті зістарівшись, Лу в славі та шані помирає... і прокидається. Отже, п'ятдесят років його майбутнього життя промайнули перед ним за короткий час, поки він спав на чарівному узголів'ї і поки варилася каша. Юнак зрозумів нікчемність і жалюгідність своїх мирських бажань, подякував ченцеві й пішов, втративши, мабуть, інтерес до чиновницької кар'єри.

Цей сюжет Шень Цзіцзи придумав не сам, він узяв його із збірника Ганя Бяо «Записки про пошуки духів», створеного у IV столітті, куди увійшли оповідання про всілякі дивовижні події.

Герой одного з оповідань — торговець, який мріє вигідно одружитись, уві сні потрапляє всередину узголів'я, одружується на дочці сановника й щасливо живе з нею багато років. Та раптом настає пробудження, і торговець бачить перед собою лише нефритове узголів'я.

Новела Шеня Цзіцзи відрізняється від цього оповідання не тільки принципово новим героєм — молодим ученим-конфуціанцем — та детально опрацьованою композицією, а й іншою ідейною спрямованістю. Увесь сон героя у танського новеліста — ілюстрація ідеї, навіяної буддійським і даоським світобаченням, — ідеї миттєвості людського буття та нікчемності служіння суспільству в порівнянні з величчю всесвіту.

Приблизно через тисячу років Пу Сунлін вирішив написати свій варіант цієї історії, яка його сучасникам була відома вже не тільки у варіанті Шеня Цзіцзи, а й в інтерпретації ряду драматургів XIII–XVI століть. Новела хоч і має назву «Поки варилася каша», але тут не згадується ні про чарівне узголів'я, ні про кашу, яку варив господар. Герой щойно успішно склав екзамени й чекає призначення на високу посаду. Він приїздить до буддійського храму, засинає в келії і, як юнак з новели Шеня Цзіцзи, бачить уві сні своє майбутнє життя. Пу Сунлін, на відміну від свого попередника, який пропагує даоську ідею нікчемності мирських діянь, наголошує вже на зовсім іншому. Його опис сну героя зумовлений загальним критичним ставленням письменника до китайського чиновництва. Якщо герой танської новели всюди заслуговує вдячність народу, то персонаж Пу Сунліна, навпаки, є негативним представником традиційного чиновника-конфуціанця. Ставши першим міністром, він розважається з співачками, силоміць забирає собі в наложниці дівчат з порядних родин, а державними справами взагалі не займається. На його долю Пу Сунлін відводить набагато більше суворих покарань: тут не лише заслання, а й зустріч з людьми, які, саме з його вини ставши розбійниками, вбивають його; тут і посмертні муки в пеклі, і друге народження в подобі дівчинки — дочки жебраків, яку в чотирнадцятирічному віці продали в наложниці студенту; його дружина майже щодня шмагала її нагаєм або ж припікала їй розпеченою праскою груди. Потім дівчинку безпідставно звинуватили у вбивстві студента й присудили до страти... Не варто детально пояснювати, наскільки доля Пу Сунлінового героя жахливіша від долі персонажа новели Шеня Цзіцзи. Адже саме життя стало за цю тисячу років набагато складнішим, і тому автор XVII століття зміг глибше усвідомити несправедливість існуючого ладу.