Платон - Апологія Сократа. Діалоги

26. Дифірамб — див. приміт. 15 до «Іона».

27. Стародавні греки сухим потом називали той, який є наслідком виснажливої праці й гімнастичних вправ, і протиставляли його потові від гарячого душу в лазні.

28. Сократ припиняє промову; на початку він заявив, що відчуває якесь натхнення, внаслідок чого його мова була настроєна на дифірамбічний лад, згодом його промова набрала осудливого тону й завершилась гекзаметром («наче вовки ягнят…») — віршем, властивим героїчному епосові. Вдавшись до такого різноманітного тону, він тепер опинився перед трудністю, яку форму застосувати для вихваляння незакоханого. Під таким напівжартівливим приводом він відмовляється задовольнити прохання Федра продовжувати промову.

29. Сіммій — див. приміт. 6 до «Крітона».

30. Внутрішній голос , який, за твердженням Сократа, стримував його від неправильних дій, філософ називав «демоном».

31. Івік (VI ст. до н. е.) — давньогрецький лірик із Регія (Пів­денна Італія), автор хорових пісень. За переказом, був убитий розбійниками, чий злочин був розкритий завдяки журавлям (див. баладу Ф. Шіллера «Івікові журавлі»). Цитоване Сократом місце у виданні грецьких ліриків Бергка звучить так: «Боюсь, щоб честі не купити в людей ціною безчестя перед богами».

32. Стесіхор (VII—VI ст. до н. е.) з Гімери в Сицилії — ліричний поет, автор хорових пісень. У вірші, присвяченому Олені Прекрасній, через яку велася Троянська війна, назвав її поведінку злочинною і за це нібито був покараний сліпотою. А коли написав палінодію, тобто «покаянну пісню», в якій засудив свою хулу, боги повернули йому зір.

33. Освічені афіняни вважали поведінку моряків зразком некультурності й грубіянства.

34. Підкреслювання ролі одержимості характерне для вчення Платона про натхнення в творчості. Це питання розглядається ширше в діалозі «Іон».

35. Віщунка в Дельфах — піфія, жриця Аполлона в Дель­фах; у Додоні знаходився знаменитий оракул Зевса.

36. Сивілла — натхнена божеством пророчиця, яка передавала людям волю богів у справах, що їх цікавили. З найвідоміших: Дельфійська, Еритрейська, Самоська у Греції, Кумська в Італії.

37. Манічний — дослівно натхненний, одержимий; мантичний — пророчий, віщий.

Далі неперекладна на українську мову гра слів «ойноїстика» — птаховорожіння та «ойоністика» (слово штучно утворене Сократом від дієслова oionidzomai — передбачати і noeo — думати) — віщування за допомогою розуму. Така етимологічна еквілібристика не є науковою.

38. Крім наведеного далі розмірковування про людську душу («Федр», 245 С — 249 D), свої погляди про долю душі людини, її перевтілювання і потойбічне життя Платон висловив у діалогах «Горгій» (523 В, 526 D) і «Федон» (107 С — 114 С).

39. Гестія (вогнище) — у давньогрецькій міфології богиня домашнього вогнища, у піфагорійській філософії вона — центральний вогонь у Всесвіті, навколо якого обертаються планети.

40. …живляться тільки уявленнями. — За Платоном, уявлення не дають істинного пізнання буття.

41. Адрастея (неминуча) — епітет і синонім богині помсти Немезіди, уособлення неминучої розплати.

42. Про пам’ять як пригадування чогось, що було давно, і знання як пригадування побаченого в потойбічному житті докладніше в діалогах «Менон» (81 С — D), «Федон» (72 Е — 76 Е) і «Філеб» (34 В — С).

43. …недосконалими знаряддями… — Деякі вчені вважають, що під «недосконалими знаряддями» Платон розуміє чуттєві сприймання навколишньої дійсності, інші доводять, що він має на увазі недосконалість людського розуму, який спирається на уявлення.

44. …частинки… а звуться вони привабливістю. — В оригіналі гра співзвучних слів: meros (частина) і himeros (любовний потяг).

45. Гомериди — рапсоди, виконавці гомерівських поем; крім «Іліади» й «Одіссеї», Гомерові приписувано ще інші, ним не написані, тому вони названі «невизнаними».

46. Є припущення, що наведений дистих складений самим Платоном. Словом «Крилач» передано грецьке Птерот (від pte­ron — перо, крило).

47. Ганімед — син дарданського царя Троя, вродливий юнак, якого викрав на небо орел Зевса. Там він став виночерпієм богів.