Аристотель - Метафізика

Далі, жоден зі способів, якими вони доводять існування ідей, не виявляє вочевидь їхнє існування: з одних не випливає з необхідністю умовивід, з інших випливає також існування ідей того, про що вони й не думають. Адже відповідно до положень зі знань існуватимуть ідеї всього, про що є знання, а відповідно до тези про єдине у множині також існуватимуть ідеї заперечень, відповідно ж до думки про минуще існують також ідеї минущих речей; адже [15] маємо їх уявлення. Крім того, з міркувань точності одні допускають ідеї відносин, про які вони кажуть, що ті існують як рід сам по собі, інші ж говорять про третю людину [193] Див. кн. VII, 1039а. Також див. Платон, Парменід, 132 AB, D-133 А. .

Загалом твердження про види руйнують те, існування чого ті, хто проголошують ідеї, воліють більше, ніж існування ідей; адже виходить, що спочатку існує не двійка, а число, а раніше за нього — відношення, а воно раніше самого по собі сущого, і так у всьому іншому, в чому ті, хто тримаються вчення про ідеї, увійшли в суперечність з його началами.

Далі, згідно з припущенням, за яким [20] вони припускають існування ідей, існують ідеї не лише для сутностей, але й для багато чого іншого; адже єдиною є не тільки думка про сутність, але й про все інше; і існують знання не тільки сутності, але й іншого; і в них виходить ще безліч такого іншого.

Проте, згідно з необхідністю й [25] вченням про ідеї, якщо можливе прилучення до ідей, то мають існувати тільки ідеї сутностей. Адже прилучення до них не може відбуватися випадково, а натомість ідея має бути причетною до кожної окремої речі тією мірою, якою не йдеться про субстрат (маю на увазі, наприклад, якщо щось причетне до подвійного самого по собі, воно також причетне до вічного, але випадково: [30] бо для подвійного випадково бути вічним). Отож ідеї будуть сутністю; вони означають сутність і в цьому світі, і в світі ідей. Інакше, що означатиме, що існує щось, окрім речей навколо нас, а саме, єдине у множині? І якщо та сама ідея існує для ідей і причетних до них речей, то між ними має бути щось спільне (адже чому в минущих двійках, та у двійках, яких, хоча й багато, але вони вічні, подвійність є більшою мірою одне й те саме, ніж у двійці самій по собі та будь-якій окремій?). Якщо ж це не та сама ідея, [1079β] [1] то, мабуть, спільним буде лише ім’я, і це подібно до того, наче хтось назвав би людиною Каллія та оцупок дерева, не спостерігши між ними нічого спільного.

Якщо ми припустимо, що загальні визначення в інших частинах відповідають ідеям, наприклад, колу самому по собі — пласка фігура й решта частин визначення, і лише має додаватися те, чого вона є ідеєю, — то потрібно дивитися, чи не є це геть пустим. Справді, до чого додаватися? До середини, чи до площини, чи до всіх частин кола? Адже всі частини у визначенні сутності є ідеями, наприклад, «тварина» та «двоноге». Крім того, вочевидь необхідно, щоб те, що додається, [10] було на кшталт площини, якоюсь природою, що містилася б у всіх видах як рід.

Але найскладнішим, мабуть, є питання, що врешті додають ідеї до чуттєвих речей: як вічних, так і тих, що виникають і знищуються, — адже вони не є для них ані причиною руху, ані причиною зміни. І вони жодним чином не допомагають ані пізнанню інших речей (позаяк вони не є їхньою сутністю, бо інакше перебували б у них), ані їхньому буттю, оскільки не містяться в речах, до яких причетні. Можна було б припустити, що вони є причинами на кшталт того, як-от білина, домішуючись до чогось, робить його білим, [20] але це твердження, яке висловлювали спочатку Анаксагор, а пізніше Евдокс, украй хистке; адже легко навести цілу низку невідпорних заперечень проти такої думки.

Окрім того, жодним із звичайних способів не можна вивести з ідей інші речі. Сказати ж, [25] що вони є зразками, а інші речі прилучаються до них, — то пусті слова чи поетичні метафори. Справді, що це таке, що діє, дивлячись на ідеї? Адже можливо і бути, і ставати подібним до будь-чого, і без наслідування йому. Так, може народитися хтось подібний до Сократа, незалежно від того, існує чи не існує Сократ; і вочевидь так само було б, якби існував вічний Сократ Далі, це означатиме багато зразків для однієї і тієї самої речі, і так само ідей, наприклад, ідей людини, тварини та двоногого, а разом із тим людини-самої-по-собі. Врешті, ідеї були б зразками не лише для чуттєвих речей, але й для самих себе, як-от рід як рід [35] ідей. Тож одне й те саме було б і зразком, і відтворенням.

Далі, здається неможливим, щоб сутність і те, чого вона є сутністю, існували окремо. [1080α] [1] Тому як ідеї, що є сутностями речей, момуть існувати окремо? У «Федоні» сказано [194] Платон, Федон, 100 D. , що ідеї є причиною і буття, і виникнення; одначе навіть якби ідеї існували, причетні до них речі не виникали б, якби не існувало щось, що приводить їх у рух. [5] Виникає багато всіляких речей, скажімо, дім чи каблучка, щодо яких ми не говоримо про існування їхніх ідей. Отже, очевидно, що також інші речі можуть існувати й виникати з тих самих причин, з яких існують і виникають щойно названі речі. І можна навести ще чимало [10] заперечень, подібних розглянутим, щодо ідей — і в такий спосіб, і за допомогою більш обґрунтованих і точних доказів.