Еврипид - Трагедії (збірка)

СЛУГА

Чужа? Гай-гай! Якби-то про чужинку йшлось!

ГЕРАКЛ

Виходить, він біду якусь приховує?..

СЛУГА

830] Біда ця - наша. Ти - вгощайся весело.

ГЕРАКЛ

Не про чуже нещастя, чую, мова йде.

СЛУГА

Інакше б гостя не приймав я хмурячись.

ГЕРАКЛ

Невже господар дому взяв на глум мене? [50]

СЛУГА

Ти в недогідну пору на поріг ступив:

Тут смуток, бачиш... Голови обстрижені,

Та й в темному усі ми...

ГЕРАКЛ

А покійний хто?

Дитя якесь чи, може, старець-батько вмер?

СЛУГА

Жона Адмета, гостю, нас покинула.

ГЕРАКЛ

Що кажеш?.. А мені ще й догоджаєте?..

СЛУГА

840] Боявсь господар, що ти можеш геть піти.

ГЕРАКЛ

Таку дружину втратив!.. Ой, біда ж йому!

СЛУГА

Та всі ми з нею вмерли, не вона одна.

ГЕРАКЛ

Відчув я щось недобре, лиш в очах сумних

Сльозу помітив і волосся зрізане...

Та він запевнив, що чужий тут похорон,

От і ввійшов я мимоволі, й пити став

У гостелюбнім домі, де в такій журбі

Господар... Ба, ще й досі пригощаюсь тут,

Вінком чоло прибравши!..

(Відкидає келих і зриває вінок)

Як же ж ти посмів

850] Од мене приховати цю біду страшну?

А де похоронили? Як знайти її?

СЛУГА

Край шляху, що в Ларіссу навпростець веде,

Лиш з міста вийдеш, є гробниця тесана.

(Входить у дім.)

ГЕРАКЛ

О серце моє мужнє! Докажи тепер,

Якого народила сина Зевсов;

Дочка Електріона - тірінфіянка

Алкмена! Щойно вмерлу до життя вернуть,

Алкесту, я повинен і віддячитись

Адметові за дружбу й доброту його.

860] В киреї темній мертвих повелителя [51]

Підстерегти гадаю: кров жертовну п'є

Біля могили демон смерті - Танатос.

1 хай лише на нього несподівано

Впаду й зімкну залізні на його боках

Обійми, то ніхто вже кровожерного

Не звільнить, поки жінки не віддасть мені.

А не вдадуться лови, не прибуде він

Поласувати кров'ю - в глиб землі спущусь,

До Кори й до Аїда, в край безсонячний.

870] Не відступлюся, вірю: звідти виведу

Алкесту, щоб до рук вернуть Адметові,

Що запросив до дому, не прогнав мене,

Хоча тоді на нього впав удар тяжкий -

Кріпився, благородний, все мені вгоджав.

Чи ж є між фессалійців хтось гостинніший?

Чи взагалі в Елладі? Ні, не скаже він,

Що гостя в себе пригощав невдячного.

(Відходить).

КОММОС

Адмет і хор повертаються на орхестру.

АДМЕТ

Гай-гай! Гай-гай! О пороги сумні!

Як печально в покоях моїх німих!

880] Ой, біда ж мені тут!

Куди йти? Де присісти? Що мовить, що - ні?

От померти б тепер!..

У нещасну годину на світ я прийшов!

Нині заздрю покійникам, нині до них

Пориваюсь - до їхніх осель сумних.

Бо ні сонцю не рад я, ні по землі

Вже не любо ступать - таку дорогу

Демон смерті у мене заложницю взяв,

Щоб Аїду її передати.

ХОР

Строфа І

890] Не стій же, йди!

Далі, в темний закут.

АДМЕТ

Гай-гай!..

ХОР

Твій біль - гідний потоків сліз. [52]

АДМЕТ

Ой-ой!..

ХОР

Туга гнітить тебе, це ж видно.

АДМЕТ

Авжеж...

ХОР

Померлій чим зарадиш ти?

АДМЕТ

Гай-гай! Лишенько!..

ХОР

Ніколи вже

Не глянеш ти в очі жони...

У них - день твій згас, потьмаривсь.

АДМЕТ

Ти сказав - мов по серці ножем полоснув:

Чоловікові втратити вірну жону -

Чи буває щось гірше? Якби-то знаття -

900] Не вінчався б, у дім цей не вів би її!

Нині заздрю всім тим, котрі без сім'ї:

Лиш одне в них життя; побиватись над ним

Не така вже біда.

А як діти хворіють, а ще коли в дім

Увірвалася смерть: як дивитись на це?..

Таки легше встократ без жони, без дітей

Самотою свій вік вікувати.

ХОР

Антистрофа І

Тебе в глухий

Кут загнала доля.

АДМЕТ

Гай-гай!

ХОР

910] І все ж... Межі й у туги є...

АДМЕТ

Ой-ой!..

ХОР

Важко знести таке... А треба... [53]

АДМЕТ

Ох-ох!..

ХОР

Кріпись: не перший ти жону...

АДМЕТ

Біда мені!

ХОР

Похоронив:

У кожного - лихо своє,

В свій час горя всяк зазнає.

АДМЕТ

Де ж то міра печалі, де болю межа

По близьких, що в землі?

О навіщо ти став на дорозі мені,

Коли в гріб, у прогалину темну, ступить

920] Я хотів - і при ній, незрівнянній, лягти?

Не одну б тоді - дві найвірніші душі

Міг отримать Аїд, як лиш темним човном

Подолали б ріку попідземну.

ХОР

Строфа II

Мій родич, тямлю, колись

Утратив єдиного сина -

Як тут сліз не лити?

Але горе те стійко,

Залишившись бездітним, усе ж терпів,

Хоч біліли вже скроні:

930] Не був тоді дужий -

На схилі віку.

АДМЕТ