Еврипид - Трагедії (збірка)

Належно вбрану, на високе вогнище.

За звичаєм, ви з нею попрощайтеся,

Адже ступає на останню путь свою.

ПРОВІДНИК ХОРУ

(до Адмета)

Он батька твого бачу - наближається

630] Старечим кроком. Он ідуть з окрасами

Жони твоєї - похоронний дар несуть. [44]

ФЕРЕТ

Прийшов я, сину, біль твій розуміючи:

Цнотливу, благородну ти, без сумніву,

Дружину втратив. Але й цей тягар нести

Потрібно, хоч би як він не гнітив тебе.

Прийми ж убір цей - хай під землю з мертвою

Іде: покійну щедро вшанувати слід.

Вона ж бо замість тебе із життя пішла,

Й мені добро зробила: не бездітний я,

640] Й не буду сина, немічний, оплакувать.

Та й всім жінкам на світі здобула вона

Хвалу велику вчинком цим нечуваним.

(Простягаючи руки до похоронного ложа).

О рятівнице сина! Підняла ти й нас,

Пониклих... Прощавай же! І в Аїда будь

У ласці... От що значить - одружитися

Щасливо! В іншім разі й не потрібен шлюб.

АДМЕТ

На похорон цей, батьку, я не звав тебе,

Й присутністю твоєю, знай, не втішений.

Окрас цих не побачиш на покійниці:

650] Твоє тут - зайве: вже вона споряджена.

Тоді б ці сльози, як мені грозила смерть.

Та де там! Хоч і старець, молодому ти

Вмирать дозволив... Що ж її оплакуєш?

Моїм правдивим батьком не назву тебе,

А матір'ю - тієї, що неначебто

Мене родила: певно, до грудей своїх

Приклала нишком немовля невільниці.

В біді лиш явним стало, хто насправді ти, -

Й не вірю, щоб твоїм я рідним сином був.

660] Усіх на світі перейшов ти ницістю,

Адже в такому віці, на межі самій,

Ти не схотів, не зваживсь рештки днів своїх

Оддать за сина. На чужу, на жінку цю

Ви жертву переклали. Тож і матір'ю

Назву її, і батьком - лиш її одну.

А міг же ти достойно із життя піти,

Померши замість сина: та й життя ж того,

Як не надійся, залишилась крихітка.

А я б тут із жоною вікував собі -

670] Вдівцем зоставшись, над собою б сліз не лив.

Чого б лишень щасливець не бажав собі,

Те посідав ти: владарем був з юності,

Й мене мав, сина, спадкоємця гідного.

Тож не боявся, що помреш в бездітності,

Що хтось на беззахисний дім поквапиться.

Чи, може, твого віку не шануючи, [45]

Я заслужив неласки - я, хто щиро так

Тобою піклувався?.. Дочекався, бач,

Віддяки - і від тебе, і від матері...

680] Отож чимшвидше інших роздобудь дітей,

Нехай про вік твій дбають, хай вони тобі,

Коли помреш, належний справлять похорон.

Не я, не ця рука тебе ховатиме.

Я - вмер для тебе. А життям завдячую

Людині іншій, от для неї з радістю

Я сином був би й щирим годувальником.

Дарма для себе старці смерть вимолюють,

На довголіття й неміч нарікаючи:

Лиш смерть загляне - всяк її сахається,

690] Тоді нікому старість не обтяжлива.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Ну, годі. Чи не досить тих, що є, страждань?

Не край докором, сину, серце батькове.

ФЕРЕТ

Не раб я твій - не з Лідії, не з Фрігії,

Щоб так зухвало, сину, ти ганьбив мене.

Чи ж я не фессалієць, і чи батько мій -

Не з фессалійців, а чи я - не син його

Законний?.. Знахабнів ти й по-юнацькому

Мене облаяв. Та за це поплатишся.

Тебе зростив я, щоб ти правив домом цим,

700] Але за тебе, вибач, не вмиратиму:

Бо жоден припис, жоден звичай еллінський

Замість дітей вмирати не велить батькам.

Лиш сам для себе - щасний чи нещасний - ти

Родився. Що могли ми, - все дали тобі:

Над багатьма владар ти. Шмат земель своїх

Вділю тобі, - що й сам я вспадкував колись.

То чим тебе я скривдив? А чи викрав щось?

Твого життя не хочу, та й свого не дам.

Радієш сонцю... А чи ж я не рад йому?

710] В Аїді, знаю, ніч - кінця не матиме,

Життя коротке, тим-то жити - солодко.

Отож, ганебно за життя хапаючись,

Відбився ти від смерті, а дружину он

Спровадив у могилу. Ще й мене кориш,

Негіднику, жоною переможений,

Котра за тебе, красуня, загинула!

Ну й хитро ж ти домігся невмирущості:

Щораз новими відкуплятись жонами!..

А ще соромиш друзів: он які, мовляв,

720] Бездушні. Що ж до себе не приглянешся?

Так ось: ти жити прагнеш - рівно й інші всі, [46]

Будь певен, прагнуть. Ганиш інших - сам од них

Ще гіршу - й справедливо - вчуєш відповідь.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Образ доволі вже навзаєм сказано.

Тож годі, старче, сина так паплюжити.

АДМЕТ

Усе, як я, виказуй. Правда вічі їсть?..

Не слід би щодо сина помилятися.

ФЕРЕТ

Померти замість тебе - більша помилка.

АДМЕТ

Вмирати старцю й молодому - різна річ.

ФЕРЕТ