Еврипид - Трагедії (збірка)

І як тепер, доме мій, в тебе ввійти?

Як тут жить, коли доля вже нині не та,

Що колись? Ой, не та вже, далеко не та!

Між ясних смолоскипів пелійських тоді,

Між весільних пісень я ступав на поріг,

Простягнувши правицю жоні дорогій.

А за нами - веселий, співучий похід,

Що вітав нас - дружину Алкесту й мене,

940] Бо ж обоє ми знатні: вступивши у шлюб,

Поєднали ми два найславніші роди.

А тепер замість пісні весільної - плач,

Замість одягу світлого - чорний убір

Супроводять мене,

Удівця, до порожньої спальні. [54]

ХОР

Антистрофа II

Хоч тяжко впав той удар

На тебе, улюбленця долі, -

Спас життя ти й душу.

А що вмерла дружина,

950] І тебе залишивши, й любов твою, -

Не дивниця: стільком же

Найдорожчу дружину

Брав демон смерті.

АДМЕТ

Жони моєї долю, як не дивно це,

Вважаю, друзі, від моєї кращою.

її ж ніякий біль вже не дійматиме,

Межу поклала славно не одній біді.

А я, хто мав умерти, відкупившися,

Живу нікчемно. Лиш тепер утямив те.

960] Ввійти в господу, кажеш. А чи зважуся?

Кого окликну? Хто мене окликне там,

Мені зрадівши? Де там притулитися?

Від пустки, від мовчанки утікатиму,

Як лиш на ложе гляну осамітнене

Й на крісло, де сідала, на запилену

Долівку в домі... Діти ж до колін мені,

Оплакуючи неньку, припадатимуть,

Ридатимуть і слуги по добродійці.

Такі-то справи дома. Й поза ним біда:

970] Гнітитимуть весілля фессаліянок,

Жіночі свята: там - Алкести подруги...

Вже від самої думки серце крається.

Неприятель зловтішно у мій бік кивне:

«Живе поганець! Вмерти не наважившись,

Занапастив дружину, підло сам зате

З Аїду вирвавсь. То це муж? Ганьба одна!

Та ще й батьків паплюжить, а від смерті, бач,

Утік». І горе, і неславу матиму.

Чи варто, друзі, жити, щоб тягар нести

980] Подвійний: і зневагу, і журбу свою?..

СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ

ХОР

Строфа І

Мені - й музи відомі,

Я - ще й вище в думках злітав,

Мудрість пив з багатьох джерел, - [55]

Сил, грізніших, ніж Доля,

Не знайшов. Не врятують тут

Ні фракійські таблиці

Із словами Орфея,

Ні ті ліки, що світлий Феб

Асклепіадам дав їх,

990] Щоб рятівними були

Для роду людей стражденних.

Антистрофа І

Лиш ти, Доле, байдужа

До приношень. Лишень одна

Ти не дбаєш про вівтарі.

Будь до мене ласкава,

Як раніше, володарко.

Навіть Зевс, як рішив щось, -

Те вершить через тебе.

Й те, чим халіби прославились,

1000] Гнеш ти - могуть заліза.

Воля ж сувора твоя

Ні перед чим не гнеться.

Строфа II

Долі й тобі, знай, не вблагать:

Руки твої - в путах.

Ради нема, кріпися:

З пітьми до сонця

Мертвих не повернуть плачем.

Таж навіть безсмертних діти

В смертній імлі тонули.

1010] Нам мила була живою,

Нам мила й тепер, покійна.

Зразком благородства сяє

З тобою поєднана шлюбом.

Антистрофа II

Хай гробівець, де її прах,

Не гробівцем - храмом

Нам і мандрівцям буде.

Стане прохожий

Шанобливо й таке шепне:

«Колись замість мужа вмерла,

1020] Нині ж вона - богиня.

Уславлена будь повіки,

Мені ж посприяй, блаженна».

Ось так молитовно кожен

Прихилить чоло над нею. [56]

ПРОВІДНИК ХОРУ

Але до твого дому - чи здалось мені? -

Адмете, син Алкмени наближається.

ЕКСОД

Входить Геракл. За ним жінка, вкрита довгим покривалом.

ГЕРАКЛ

Із другом слід, Адмете, вести бесіду

Відверто і докорів не замовчувать.

От я, тебе заставши у журбі тяжкій,

1030] Вважав за гідне свою дружбу виявить.

Однак не сповістив ти, що покійниця -

Твоя дружина. Гойно пригощав мене,

Вдавав, що ти стороннім горем зайнятий.

Чоло звінчав я миртом, у зливать почав

Богам в оселі, смутком переповненій.

До тебе, скажу прямо, маю жаль за це,

Та годі. Твого болю не ятритиму.

А з чим сюди прийшов я, повернувсь чому -

Скажу. Цю жінку, друже, збережи мені,

1040] Аж диких коней приведу я з Фракії,

Володаря бістонів умертвивши там.

А ні (цього, одначе, хай не трапиться!) -

Тобі й твоїм домашнім слугуватиме.

Вона нелегко перейшла до рук моїх:

Мандруючи, потрапив я негадано

На грища, гідні поту і напруження.

Ця жінка - нагорода: переміг я там.

Хто у легких змаганнях першість виборов -

Брав коней; хто у важчих - боротьбі або

1050] В бою кулачнім - той биків отримував;

А хто в найважчих - жінку. Опинившись там,

Не міг я, зрозуміло, стати осторонь.

Тож заопікуйсь нею, іще раз кажу,

її ж бо я не викрав - у змаганні взяв.