Невідомо - terri-pratchet-pravda

Сахариса завела до повітки купку дивакуватих незнайомців. Втім, за пару секунд він упізнав серед них покійного пана Геральді, чия дивакуватість була йому вже знайома.

- Пам’ятаєш, ти казав, що нам треба залучити побільше авторів? – звернулась до нього Сахариса. – Пана Геральді ти знаєш, а це пані Тіллі… – маленька сива пані зробила реверанс, – вона обожнює котів та особливо жорстокі вбивства. А пан О’Бісквіт, – це був довгоногий та довгорукий молодик, – приїхав аж із Форексу, й шукає підробітку, щоб дістатися додому.

- Справді? Що ви робили у Форексі, пане О’Бісквіт?

- Та, друзяко, вчився в універі Бугари.

- Ви – чарівник?

- Ні, друзяко, мене погнали за те, що я писав у студентський журнал.

- І що ж то було?

- Та все, що хочеш.

- Гм. А… пані Тіллі, то не ви надіслали нам написаний чудовим стилем лист-роздум про те, що всіх осіб віком до вісімнадцяти слід щотижня шмагати, аби вони не зчиняли стільки галасу?

- Щодня, пане де Ворде, – сказала пані Тіллі. – Щоб знали, як бути такими молодими!

Вільям вагався. Але верстат вимагав поживи, а вони з Сахарисою потребували вихідних. Навіть попри те, що Скель приносив їм іноді замітки на спортивну тематику (Вільям не міг розібрати в них ані слова, але поклався на те, що справжні любителі спорту навряд чи вміють читати), їм потрібен був більший штат. Тож варто було ризикнути.

- Чудово, – сказав він. – Ми пропонуємо вам усім випробувальний термін, котрий починається просто… Ох.

Він встав. Усі обернулися, щоби побачити, чому.

- Не турбуйтесь, – сказав Правитель Ветерані з дверей. – Передбачається, що це – неформальний візит. Я бачу, набираєте новий колектив?

Патрицій перетнув кімнату, супроводжуваний Тулумбасом.

- Е-е-е… саме так, – промовив Вільям. – Як ви себе почуваєте, ваша високосте?

- О, чудово. Звісно, дуже зайнятий – стільки доводиться читати, щоб бути в курсі справ. Та все ж я подумав, що міг би зайти поглянути на цю вашу «вільну пресу», про яку мені так розлого й барвисто розповідав командор Ваймз, – Ветерані стукнув ціпком по пригвинчених до долівки опорах верстата. – Втім, здається, далеко на ній не заїдеш34.

- Але, ваша високосте, під «вільною пресою» я маю на увазі те, що ми друкуємо, – сказав Вільям.

- А що, хіба ви розповсюджуєте це у вільному доступі?35

- Ні, за гроші, але ж…

- Ах, розумію. Йдеться про те, що ви почуваєтесь вільним друкувати все, що забажаєте?

Виходу не було.

- Ну… В цілому, так, ваша високосте.

- Бо це – як там той ще один цікавий термін? Ах, так… «те, в чому зацікавлене суспільство»?

Правитель Ветерані підняв типографську літеру й узявся уважно її вивчати.

- Гадаю, так, ваша високосте.

- Всі ті історії про людоїдських золотих рибок та чужих чоловіків, що зникають у великих сріблястих тарілках?

- Ні, ваша високосте. Це – те, що суспільству цікаво. Наша продукція – інша, ваша високосте.

- Овочі дивовижної форми?

- Ну, не без того, ваша високосте. Сахариса називає це «сторінкою розваг».

- Про овочі та тварин?

- Так, ваша високосте. Але це хоча б справжні овочі та тварини.

- Отже… Є те, що цікаво більшості членів суспільства, наприклад, сторінки розваг – і є те, в чому суспільство зацікавлене, але що зовсім нікому не цікаво.

- Окрім суспільства, ваша високосте, – вставив Вільям, намагаючись не загубити думку співрозмовника.

- Тобто суспільство і члени суспільства – це різне?

- Гадаю, все дещо складніше, ваша високосте.

- Безумовно. Чи не хочете ви сказати, що суспільство – це зовсім не те, що маленькі громадяни, котрих ви щодня бачите з вікон? Що суспільство мислить глобальними, суттєвими, чіткими категоріями, тим часом як маленькі громадяни просто крутяться під ногами зі своїми маленькими справами?

- Мушу визнати, над цією ідеєю треба поміркувати.

- Гм. Цікаво. Я-бо завжди помічав, що розумні й інтелігентні громадяни, досить їм зібратись докупи, легко піддаються впливові найбезглуздіших ідей, – сказав Правитель.

Він обдарував Вільяма поглядом, що говорив: «Я читаю тебе як відкриту книгу, включаючи примітки найдрібнішим шрифтом» – після чого знову роззирнувся по друкарні.

- Що ж, бачу, на вас чекає насичене майбутнє. І мені не варто робити його складнішим, ніж воно неминуче буде й без мене. Я помітив, у вас тут щось монтують?..

- Ми ставимо семафорний пост, – гордовито сказала Сахариса. – Тоді ми зможемо зчитувати сигнали безпосередньо з великої сигнальної вежі. А ще ми відкриваєм корпункти в Сто Латі та Псевдополі!