Array Антология - Чорт зна що. Запропаща душа

– Ну, а як же ж герць з лицарями? – запитав Водяник.

– А! Герць? Так, так! Я ж про герць мав розповідати!.. Так почекайте ж. Ото як зірвалося у мене з єпископством й висвятили мене тато по-своєму, то й знов я взявся до тієї граматики. А як трошки попереднє забулося, й був саме один турнір лицарський, я й надумав: а чи не встругнути б їм якоїсь такої штуки, щоб вони всі й вуха розвісили? От поз’їздилися лицарі на бій, а було умовлено, хто всіх переможе, за того віддасть король свою доньку. Подивився я на себе в люстро: чим не молодець? Ставний, стрункий, вус чорний, брови на шнурочку!.. Чом би мені не бути королівським зятем?.. Тоді я швиденько…

Десь далеко в селі хрипким голосом закукурікав півень. Дідько затремтів, схопився, мов обпечений, і, не сказавши навіть «на добраніч», дременув до свого багновиська.

Зайво йому гукало все товариство, що то якийсь молодий півник спросонку закричав не до речі. Дідько біг так, що тільки п’ятки вилискувались, аж залопотіло!

– Еге! Видко лицаря по п’ятах! Лопотить! – зареготав Лісовик.

– Аякже, аякже! Мабуть, добре пам’ятає татову морковку! – підтакнув і Водяник.

Тільки аж в другу п’ятницю докінчив своє оповідання Дідько Гепатий.

Коли і ви хочете його знати, то запитайте вашого дідуся: він чув його не раз. А коли говоритиме, що забув, то просіть дужче, аж поки таки не розкаже…

Добрий чорт? І таке буває. У народних казках на цю тему зустрічаємо багато сюжетів. Не диво, що майже усі твори цього розділу – літературні опрацювання народних переказів. Чорт не тільки може стати наймитом і вірно служити своєму господареві, але й робити подарунки, як у творах Івана Наумовича та Сильвестра Яричевського. Правда, є і винятки. Хоча твір Михайла Андрелли і розповідає про те, як чорт найнявся служити в монастир, але робить він це із підступною метою: породити чвари серед ченців і розвалити монастир. Але цей виняток якраз і не належить до українського фольклору, а запозичений із західноєвропейської літератури.

Левко Боровиковський у своїй байці заперечує, що чорт може стати добрим: «Хоч вовк линяє, Та норов не переміняє». А Микола Голобородько розповідає про чорта, який не тільки дає поради, а є навіть щирим українським патріотом. От до такого ще народна уява не додумувалася. А вже чортів Василя Королева – хоч до серця тули.

Михайло Андрелла (Оросвигівський) народився в 1637 р. або 1639 р. у селі Росвигово (Оросвигово), яке є тепер передмістям Мукачева на Закарпатті. Богословську освіту здобував у Відні, Братиславі і Трнаві, звідки вернувся в рідний край уніатським священиком. У 1669 р. він пориває з «проклятою тщетною унією чужою» та стає палким проповідником православ’я. Зазнав переслідувань і катувань з боку світських та духовних владик, які заборонили йому попувати. Однак Андрелла обійшов майже всі села та містечка Закарпаття, агітуючи проти Ватикану та католицизму.

Помер 1710 р. у селі Іза, Хустського району.

М. Андрелла написав кілька полемічних творів, з яких збереглися лише «Логос» і «Оборона вірному человіку». Повністю ці твори опублікував О. Петров під назвою «Духовно-полемические сочинения иерея Михайла Оросвиговского Андреллы против католичества и унии. Тексты», Прага, 1932, звідки ми й подаємо уривок.

Чоловік оден, богобойне життя ведучи, іже (що) ніколи тварини не вдарив, а не тільки чоловіка, аніже птиці, ані пса, якось зустрів на дорозі невеличкого пташка, який хоч і мав крила, але не літав і скидався на молоде курча. У той час грім вдарив, і великий дощ упав. Чоловік, побачивши пташка малого дуже мокрого від дощу, пожалів його. А той людським голосом просить його помогти, аби не лишив гинути під дощем, а щоби сховав під свою одежу.

– Якщо мене порятуєш, – рече, – то не пошкодуєш, нагороду тобі дам.

Поневаж (оскільки) він чоловіком милосердним був, то взяв, приніс до хати своєї і рече жоні своїй:

– Корміте сього пташка. Назвемо го Найдою.

Жона рече мужеві:

– А чим же він кормиться?

Рече пташок:

– Просяну кашку, просо товчіте, мені любо ястіє таковеє.

Згодом перемінилося потятко (пташенятко) тоє на людину і служило тому чоловіку много літ. Всякоє діло і ручноє ремесло роблячи. Він і возом їздив, і воли пас, оберігаючи від дикого звіра і таке інше, тілько «Отче наш» і молитви святії нікому не проказував, хоча й письменним знахуром був.