Array Антология - Чорт зна що. Запропаща душа

Здесь есть возможность читать онлайн «Array Антология - Чорт зна що. Запропаща душа» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, Жанр: Старинная литература, foreign_contemporary, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Чорт зна що. Запропаща душа: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Чорт зна що. Запропаща душа»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Книга «Чорт зна що. Запропаща душа» – унікальна антологія, присвячена найпопулярнішому персонажеві української мітології – чортові. Тут представлені найцікавіші твори нашої літератури, де діє ця лиха, хитра, підступна, а деколи кумедна, добродушна і навіть добра істота, яка інколи ще й здатна на шляхетні вчинки і палке кохання.
Багато матеріалов упорядник розшукав у рідкісних виданнях, невідомих і недосяжних для широких кіл читачів, на яких тепер чекають несподівані і захоплюючі відкриття.
До книжки увійшли твори Іоаникія Галятовського, Левка Боровиковського, Олекси Стороженка, Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок, Юрія Винничука та багатьох інших. Чимало з них перекладено зі староукраїнської, російської, польської та латинської мов.

Чорт зна що. Запропаща душа — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Чорт зна що. Запропаща душа», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

«Ану, – думає Омелько, – перехрещу я своє око, якщо щось його морочить, то не витримає святого хреста». І, дійсно, як перехрестив він око, то враз усе ясно побачив. Ніяких панських кімнат немає, сидить він з Криволапом на купині серед поганого болота, обабіч стоять огидні хапуни і тримають замість свічок шматки гнилого дерева, замість красунь панночок скачуть потворні відьми, а бісів всіляких видимо-невидимо.

Тут, не довго думаючи, Омелько штовхнув свого товариша з усієї сили ліктем.

– Чого ти штовхаєшся? – не перестаючи грати, спитав Криволап.

– Перехрести потихеньку очі та тоді придивися, кому ти граєш весілля.

Як побачив скрипаль бісівське гульбище, так і завмер.

– Грай, грай! Дивися – на найжаркішому місці зупинився! – закричала погань.

– Більше не гратиму! – твердо відповів Криволап.

– Чому, чому? – заметушилися чортяки. – Гроші не дарма береш!

– Щоб ви, нечисті, луснули разом зі своїми грошима! – раптом закричав Криволап і кинув скрипку об землю. Скрипка враз розбилася на дрібні шматки, але лісові біси в одну хвилину склеїли її, як нову.

– Грай, – кричать, – коли взявся, бо розірвемо на шматки!

Хтозна, що сталося б з музиками, якби не святі хрести в них на грудях. Опритомніли вони наступного дня серед висохлого грудкуватого болота, коли їх гарненько припекло сонце. Скрипаль ледве доволікся додому, вкрав йому якийсь дідько на звалищі ногу. Не довго після цього грав Криволап на весіллях, став він разом з Омельком пити не в міру горілку і спився так, що раз знайшли його люди мертвим біля старої греблі. Лежав він чорний, як вугіль, а поряд з ним його скрипка.

Старший брат, людина заможна, поховав нещасного Криволапа, а скрипку узяв собі і повісив у коморі. Думав, може, хто купить. Проте покупця не знаходилося. Усі знали, що біля скрипки згорів хазяїн від горілки і що була ця скрипка в нечистих руках. Боялися купувати таку підозрілу річ.

– Кинь ти її кудись у болото, – казали Лаврові.

– Стану я викидати таку річ у болото, вона гроші вартує!

Лавро був, не дивлячись на заможність, дуже скупим. Тим часом народився у Лавра після кількох років бездітного життя синок, назвали його Опанасом. Весело ріс Опанасик в старій теплій хаті, грався під тінистими грушами, бігав собі на волі по зеленій леваді. Дивувалися усі його незвичайним розумом. Хлопчикові було не більше трьох років, а розмовляв, бувало, зовсім як дорослий. А як почав до школи ходити, учитель не міг ним нахвалитися.

Якось прибіг Опанасик зі школи, а очка у нього так і горять.

– Тату, – каже, – наш учитель з міста скрипку привіз собі.

– Ну то й що? – запитує Лавро.

– Ох же ж грає вона – наче співає. Я вчитися хочу грати на скрипці.

Тут батько й згадав, що у нього висить в коморі скрипка покійного брата. Чому, думає, не потішити хлопця.

– А що буде, – питає він Опанасика, – якщо я тобі чудову скрипочку подарую?

Хлопчик зрадів і кинувся руки цілувати у батька. Сказано, зроблено, винесли з комори цю прокляту скрипку і дали її хлопчикові. Як дали її, так він і прикипів до неї. Схопив її і потягнув зараз же до вчителя. Той оглянув скрипку і відразу визначив, що то дорога річ. Почав ото Опанасик, окрім усіх наук, ще вчитися грі на скрипці з книжки, яку дав йому вчитель. Сяде бувало собі під грушею, поставить перед собою книжку, дивиться туди і грає.

Люди з того дивувалися і казали, що та заклята скрипка не принесе добра, дитиною, либонь, оволоділа нечиста сила і доведе до того ж, до чого довела брата Лавра – або пропаде де-небудь у болоті, або згорить під чужим тином. Та й почали вони Лавра переконувати, що він дитину занапастить, бо хлопчикові не книжки потрібні та скрипочки, а нехай спочатку пасе гусей, а потім нехай з кіньми на ніч їздить. Як підросте, хай ходить за плугом, дрова рубає, одним словом, як усі мужицькі діти. Інакше вийде з нього ледащо – ні Богові свічка, ні чорту коцюба. А, головне, навіщо дитині ця проклята скрипка? Хіба, казали, не чув ти від свого ж брата, що він грав на ній з чортами серед болота і що сам біс склеїв її своєю нечистою силою?

Міцно замислився Лавро і вирішив, що треба зупинити зло з самого початку, поки не буде пізно. Одного вечора вискочив Лавро з хати, підійшов до Опанасика, що грав на скрипці, узяв її, вдарив об паркан, розбив на друзки і розкидав по городу.

– Досить, Опанасику, грати, будь вона проклята, ця скрипка!

Дивиться, а хлопчик раптом побілів, як полотно, рот відкрив і нічого не може відповість. Так постояв трішки і впав на землю, як мертвий. Вискочила з хати дружина Лавра і стала голосити на все село. Лавро теж побілів. Помер, думали, хлопчик. Набралися такого страху, що ледь з глузду не з’їхали, а тут на ту пору якраз підійшов шкільний учитель. Як довідався в чому справу, так і накинувся на Лавра.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Чорт зна що. Запропаща душа»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Чорт зна що. Запропаща душа» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Чорт зна що. Запропаща душа»

Обсуждение, отзывы о книге «Чорт зна що. Запропаща душа» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x