Array Антология - Чорт зна що. У кігтях Хапуна

Диявол виступає в поганських пророцтвах, в самім навіть юдаїзмі, в засліпленню проти правди Євангелія, у ворожнечі проти науки Христа, в зіпсутті обичаїв світа. Він доказує свою власть на одному з учеників Христових, входить в нову громаду і там засіває кукіль між пшеницю. Апостоли Павло та Іоанн зовуть його князем і богом сього світа, принцом зла, що панує над світом і перечить правді. Дивне диво! Між людьми ніколи не було стілько мови про чорта, ніколи його більше не боялися, як саме після побіди Христової, після відкуплення роду людського!.. Він піднімає цілу силу поганства супроти нової віри; цілий тодішній уклад суспільний, уся цивілізація поганська в очах вірних стала ділом сього ворога. Се й не диво: ціле внутрішнє життя поганства було вповні перейняте змисловістю. Християнин, що вступив поміж поган, бачив себе окруженим демонами. Тертуліан уважає, що то рука чорта виробляє річи, що служать для релігійних цілей поган. Звідси відраза у християн до штуки (мистецтва. – Ю. В .), що має цілу свою історію. З конфлікту між тими двома світами, де справді тогочасна ідея державна була загрожена, виходять гонення християн, приписувані, розумієсь, також чортови. Він витворює єресі, ворожі зорганізованій вже тоді громаді християнській.

Александрійська освіта, сей фермент в процесі церковно-християнської науки, мала вплив і на писателів новозавітних. Вже в євангеліях бачимо початки розрізу між тілом а духом. А під впливом Александрійців з розширенням віри Христової в Азії, входить до християнства чим раз більше елементів містичних, основаних на дуалізмі душі і тіла. Таким способом чорт став нерозлучним чинником життя чоловіка. Єресі, як ґностицизм, маніхеїзм, що допроваджували сю ідею до екстремів, були, щоправда, ворожі церкві, та все-таки їх погляди, що приймались виключно у верстви більш освіченої, не могли не мати свойого впливу на вітців церкви, а доказом того – Оріген і Тертуліан. Той розріз між душею і тілом, мешканням чорта, полишився в повній силі в християнстві. Поборювати свою природу стало девізою побожних християн. Взагалі майже неможливо представити собі докладно сі впливи, що витворювали чорта. Супротилежні науки, філософічні спекуляції, передовсім неоплатонізму та кабалізму, фантазії містичні разом з хиткою ще догмою, ось де загальні чинники зросту чорта.

Християнство побідило світ поганський. Одначе чорт не упав, він росте далі і далі. Аскети, що тікають від світа, аби втекти від чорта, стрічають його в пустинях ще сильнішого і гіршого. Відколи почались напади північних германських народів на Італію, гинули останки давньої цивілізації, а з ними й критицизм; варварські поняття релігійні зв’язувались із християнськими і головно ріс в уявах людських чорт. Майже ціла мітольоґія нових народів, як передше клясична, перейшла в царство темноти. Така редукція стрічає навіть людей, як от Пилата, Нерона, Магомета й інших. Сатана доступає верху свойого значіння і сили в середніх віках, в тих часах суму, коли християнство було найсильніше. Темноту воно сіє, сходить страх необмежений, а затим дозрівають гріхи, що ведуть на смерть духову. Нема місця, де б не було чорта. Ціле повітря – осідок демонів «піднебесних», вони криються в закутинах церковних, в тихих монастирях, на замках панів, в укритих келіях, в робітні альхеміста, в лісах, полях… словом всюди. Багато людей бачить чорта, багато з ним говорить.

Такий зріст чорта був церкві на руку для її політики. Її повага росла, бо чого люди не робили з любов’ю до Бога, те мусіли робити зі страху перед чортом. Старалося його образ поставити завсігди перед очима вірних, він був змістом наук проповідницьких, підпорою сповідниць, героєм легенд. Пізніше, з запровадженням інквізиції, чорт величезну робив прислугу церкві католицькій.

Як бачимо, побут чорта і зріст його власти в уявах іде рівнобіжно з розвоєм церкви, яко сили політичної та сим посередньо і безпосередньо доповнюєсь. А засоби поваги церковної, заразом і зросту чорта – се Хрестові походи, тайна сповідь, відпусти, жебручі монахи, екскомуніки, мертвота мови церковної і т. д. Всі писателі, що обговорюють сю квестію середніх віків, згоджуються в тому, що витворення чорта і страх перед ним в протягу ХІІІ ст. дійшли до найвищої точки. Се властивий період чортівський. Чорт і в тодішній художній літературі займає ледве не головне місце. А головним джерелом до пізнання його сили, прикмет і значіння служить нам тогочасна книжка Цезарія з Гайстербаху під назвою Dialogus miraculorum (перша половина XIII ст.).