Array Антология - Чорт зна що. У кігтях Хапуна

– Принесіте мені отой мій ріг, що його був зламав я з великим болем з голови моєї об Іорданську скелю, коли йшов хреститися християнський Бог Христос, а я був скинутий з небес і з невимовною швидкістю летів з вами до пекла.

А коли йому відразу його принесли, повелів він затрубити в нього. Коли ж пролунав бридко гаркітливий голос того рогу, тоді всі недоборські дерева захиталися і моє зі мною мало не впало. Була відразу після того по всьому Недобору велика буря, шум, невимовне сум’яття і вихори, від яких всі звірі побігли й полетіли з великим поспіхом геть з Недобора, а з ними мало не вилетів із мене мій дух. Тоді злетілося туди, де був їхній начальник, незчисленне множество демонів, наче темна хмара смердючої сарани, і весь ліс Недобор, освітлений тоді місячним світлом, затемнивсь і спохмурнів. Побачивши їх, Люципер похвалив їхнє старання і сказав до них таке:

– Друзі й чесні мої князі, що провадите свій рід з небес і гідні жити в них більше, ніж сонце, Бог несправедливо випхнув од себе вас разом зі мною у пекло із тих небесних держав, до яких належите так само, як і він. Мабуть, боявся він нас, коли бачив, що мужність наша протистоїть йому. Нині ж він сам, як усемогутній, володіє небом і зорями, а нас має за своїх ворогів і, замість світла денного, всім приємного, замкнув нас нездоланною узою в темряві, позаздривши нам неба – першого нашого щастя – і ясного сонця, віддавши нас безмежній і постійній тьмі. А що найгірше – коле й пронизує мене люттю, гризе і додає до давнього болю більший жаль – це мука, що низьку людину, створену з болота й глини, кличе до неба замість нас і, як батько синові, зичить їй вічного гаразду і нашого найпершого щастя. Але й того маючи замало, послав був у світ і видав на тиранську смерть, на більшу нашу біду свого єдинородного сина. Він же, самі добре знаєте, з якою небезпекою і великою тривогою нашою, виломив пекельні двері і, порвавши вічні зав’язі, відняв у нас ґвалтовно дорогі наші здобичі й користі – душі вірних своїх рабів – і на більшу нашу печаль виставив на весь світ тріумфальну хоругву, що звоював пекло. Але залишимо геть стародавні наші шкоди й кривди від нього, – вони завжди були і є славні: він постійно допомагав людині супроти нас і робив та робить силу нашу нікчемною і бездіяльною, віддавши нас на посміх і наругу тому, хто мав би перед нашим лицем як слуга схиляти свою шию. А пригадаймо недавні образи, і як хоче нас від віку обернути він унівець, а силу нашу зробити безвісною, коли забере від нас усіх людей і приведе до себе; до того ж він приніс таку честь і дав силу хрестному дереву (яке здавна служило для безчестя й смертної кари злочинцям і на якому зволив розіп’ястися й сам Христос), проти якої ми зовсім не можемо стояти і мусимо, безчесно і всепереможно гнані, тікати й зникати. Що ж маємо чинити, чи тільки будемо дивитися крізь шпару? А він натискає сильно – ото бачите, що люд його віри поширюється і змножує свої церкви не тільки по всій Європі, а вже і в Азії, і в Палестині! І приходить до того, що не тільки в християнських церквах, але й повсюди поміж невірними поганинами, зловленими у віру Христовими апостолами, буде зображене й пошановане на стовпах і колонах, мідних і мармурових, Христове ім’я, а наші хвали й офіри через те цілком згинуть і загаснуть. Божниці наші порожнітимуть, а ідоли впадуть ув остаточну згубу. Йому ж самому, як єдиному Богові, всі народи воздадуть хвалу і принесуть офіри, а нас до своїх церков і входити не пустять. І чим раніше хвалилися ми, те тепер мусимо відстраждати так, що душ, підданих гріхові, не буде і за них перестане платитися Плютонові [8] Плутон – друге ім’я давньогрецького бога підземного царства Аїда. трибут (контрибуція). Чуєте ж бо, не допустимо до того, візьмемо перед себе давню свою мужність; коли ми вергали в небо вогнем і докучали мечем небесному князівству – тоді ми, либонь, програли й лишилися переможені, однак сміливість серця нашого і справність нам признавано.

Гадаю, що й вам відомо добре, як зависний на добро наше християнський князь і гетьман Гофред [9] Гофре – Гофрід Булонський, герцог Нижньої Лотарінгії. Йдеться про Перший хрестовий похід, Гофрід був одним із вождів цього походу. Потім став єрусалимським королем (1099). , воюючи в Азії й Палестині наших слуг магометан, скинув багато ідолів із наших божниць і знищив твориму в них нашу хвалу; та й саме велике місто Єрусалим він здобув і зробив те саме, встановивши в ньому хвалу Христу, назорейському Богові, своєму спасителеві. Оце християнське щастя і божественна над ними милість найбільше нас тоді долягали і гризли великим жалем та болем, пронизуючи як стрілою наші серця; ви були послані від мене перешкоджати християнам у їхніх замислах, і їхні війська, що стояли тоді під Єрусалимом, мали порозрізнювати всілякими способами і спритами, змішати і припровадити їх до крайньої руїни, чого, либонь, цілком не досягли, але й досягли немало, вчинивши значний ущербок у тих військах своїми спритами. Хвалю отож вірну вашу службу, завдяки якій ми погубили, почавши від синів Володимира, того другого після Андрія [10] Князь Володимир мав 11 синів, які почали чвари ще за його життя, а після смерті особливо. Первозванний Андрій – апостол Ісуса Христа, брат Петра. За церковним переказом, проповідував християнство серед скіфів – народів, котрі жили на східних і північно-східних берегах Чорного моря. За свідченням літописців, був біля теперішнього Києва, де встановив хреста. християно-руського апостола та хрестителя, аж дотепер, чварними війнами і сум’яттями множество християнського люду і приводите багатьох інших з православної віри до інших різних вір. Але ще немає кінця моєму бажанню. Хочу я винищити й вигубити отих кам’яносердих і у віках непохитних у своїй православній вірі русо-козарів, що більше інших народів важкі й невиносні нам своїм благочестям та лицарством. І це я вчиню незгодами й чварами такими ж, як були раніше в колишніх властолюбців і начальників, – так знищите ви в землі українській і славу Христа, їхнього Бога й спасителя, нашого ж губителя. Адже вже була на цьому боці Дніпра пошкоджена й спустошена їхня земля з багатьма міцними містами і багатолюдними селами спершу через вірного нашого слугу Батия, потім і через їхніх же братів-християн поляків, а потім знову-таки через наших слуг сарацинів і агарян [11] Агаряни – турки і татари. . Одначе з бусурман, вірних наших слуг, гине від мужньої їхньої зброї більше людей, як у них. І це належить нам, коли Христос допустить, відомстити і їхню землю зі столицею їхніх гетьманів Чигрином та іншими містами, що лишилися, до решти розорити і цілком порожньою та нікчемною зробити. Ідіте ж, мужні мої лицарі, у всесвіт і збирайте свою силу на вигублення того затверділого козаро-руського народу, вжийте до цього всіляких спритів і хитрости вашої, і коли в тому один з вас кволий і невправний, то хай допоможе йому в початій справі другий. Напровадьте мені в’язнів, чи силою, чи радою, чи умітністю, будьте їм завадою і шкодьте всюди, вловіте їх у сітки вашого сприту. Нехай одні волочаться по світу, як заблуклі без пастиря вівці, другі затягаються на службу всіляким чужим монархам і там гинуть за гроші, треті в п’янстві топляться, четверті в усіх світових розкошах, як свині, нехай плещуться, п’яті у плотській похоті нехай паскудяться і ображають на себе Бога, шості нехай бунтуються на своїх гетьманів і начальників зі своїми роздвоєннями і внутрішніми чварними незгодами – хай викорінюють себе самі, нехай військо згине, нехай йому те станеться, що пам’яті козарів не останеться!»