Array Антология - Чорт зна що. У кігтях Хапуна

Страждав демон, і безконешність своїми частками, довгі, тягучі ночі для стражденної людини, минала для нього, а він страждав, бо, повний надзвичайного зла, повний смертного жадання, пекельної жадоби вічної втішити: зло незмірне, погріти його на нещастях та стражданнях другого, він нічого не мав довкола себе, опріч тихого, лагідного спокою неіснування милого, який ще більше дратував його зло, розвивав йому пекельність і силу того неосяжного зла безсмертного…

І от, повний страждання від немочі завдовольнити сього надзвичайного, вічного й, головне се, вічно зростаючого зла, сей демон мав уже зникти, розпливтися у власнім злі, згоріти в нім і згинути, зникши частками… І тоді було б вічне неіснування, вічний спокій небуття, тим і вічне щастя… Хороше тоді було б!.. Але раптом демона осяяв творчий порив, мисль, якась спочатку вельми неконкретна, вельми невизначена обняла його, і він, пірнувши в себе, аби ніхто не перешкоджав йому творити вічний спокій, затих і причаївся. І тоді на мить, яка була, порівняно з нашим уявленням часу, довга-предовга, постав такий повний спокій нічого неіснування!..

Хороше, так незмірно, на уяву неможливо хороше було тоді, така розкішна була та єдиная мить у всій довгій вічності безкраїй, що без початку, без жадного кінця!!!

Коли мій розум вельми хвилинами вироста, коли він робиться, як та всесвітня просторінь, широким і, як джерелова вода, прозорим і, як криця найкраща, твердим, тоді лише трохи я можу уявити собі, що то був за безкраїй спокій неописано прекрасний!..

Довкола всюди-всюди – значить у необмежності – нігде не було ні протилежности, ні плями, бо не було навіть згадки про світ, не було нічого, що ми можемо собі уявити, а було повне ніщо, повне тихости. Усе, що оточує людину, все без вийнятку, все цілком умовне: умовне світло, тьма умовна, умовна краса, існування умовне, мабуть, очі й ввесь напрямок розуму людського, ввесь він вповні вміє уявляти собі лиш умовне. Але ж та тиша, повна тихости, без жадної плями, навіть згадки про згук, була вповні безумовна, глибока тиша цільна. Всюди та скрізь був спокій неіснування…

І все складало той приємний, собою самим завдовольнений вповні, цільний спокій неіснування, ідеальний спокій!..

Раптом, як із ракети виліта сніп іскр, так з демона вилетів вічний сміх, широкий, як всесвіт, міцний і колючий, як всесвітнє страждання, голосний, як безкрая кількість згуків найдисгармонійних, найдиких своєю безконешно зростаючою силою, сміх, повний такого владного, такого низького й вічного завдоволення, сміх радости демона, такої ж безконешно злої, демонічно прекрасної навіть, бо безкрайо вільної в своїм злі, якому ніщо не могло й помислити протистати, радости, що він, демон, має силу вічно жити, має силу зруйнувати сей ненависний, остогидлий йому лагідний спокій прекрасний, і викликати з неіснування вічне страждання глибоке всесвіта, яке буде йому повним задоволенням ріжноманітним!..

І от демон почав єдиною мислю своєю творити собі світ… І зло його росло, зло його, повне натхнення й творчого пориву, в кожну цяточку того, що творило, вкладало безліч суперечів, аби тому, що воно творило, страждання зробити вічним!..

Народився 15.V.1900 р. в Одесі в родині відомого письменника і політичного діяча Івана Липи. 1920 р. емігрував до Польщі. Закінчив 1929 р. Познанський університет, 1931 р. – курси військових лікарів у Варшаві. Очолював літературну групу українських поетів «Танк». 1943 р. повернувся в Україну, працював лікарем у Яворові. Арештований органами НКВС і страчений 20.VІІІ.1944 р., в с. Бунів Яворівського повіту на Львівщині.

Автор поетичних збірок «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938), історичного роману «Козаки в Московії» (1935), кількох збірок оповідань та публіцистичних праць «Союз визволення України», «Королівство Київське по проекту Бісмарка», «Гетьман Іван Мазепа» (всі – 1917), «Бій за українську літературу» (1936), книг із медицини «Фітотерапія» (1933), «Цілющі рослини в давній і сучасній медицині» (1937), «Ліки під ногами» (1943).