Джеремі Стронґ - Гармидер у школі

чива і закрив кришку.

Третьокласники видихнули і радісно

загукали. Містер Шрапнель поправив кра-

ватку й обвів клас задоволеним поглядом.

81

Міс Гармидер стояла позаду нього, усміха-

лася і плескала в долоні. Директор підняв

руку, і гамір ущух.

- Діти, думаю, ви тут наробили трохи

розгардіяшу. Треба все поприбирати. Міс

Гармидер, чи не могли б ви зайти на хвиль-

ку до мого кабінету?

На третьокласників накотилася хвиля

страху, і вони обернулися, щоби поглянути

на свою нову вчительку. Усі знали, що за-

раз буде. Усі хотіли бодай чимось їй допо-

могти. Усі відчували себе вкрай малими і

безпорадними.

Міс Гармидер широко усміхнулася:

- Звичайно, містере Шрапнель. Уже іду.

А ви, діти, усе тут гарненько поприбирайте.

Я скоро буду.

Директор відчинив перед нею двері й

пропустив уперед. На виході він глипнув

на дітей, і ті спішно кинулися наводити

порядок у класі. Двері зачинилися, дирек-

тор з учителькою пішли, залишивши дітей

сам на сам з їхніми найгіршими передчут-

тями.

- Вона вже ніколи до нас не повернеть-

ся, - сумно вимовила Ембер.

82

7. Дзвінок інспектора

- Я знаю, що ви збираєтеся сказати, міс-

тере Шрапнель. У розкладі нема мишей.

Міс Гармидер подивилася директору

просто у вічі. Він різко кивнув.

- Абсолютно правильно, міс Гармидер.

Але ви, мабуть, пам'ятаєте, що мій розклад

учора після обіду був знищений, особисто

мною, після дуже і дуже важкого дня.

Лілії Гармидер довелося відвести пог-

ляд. Вона виявила, що вираз обличчя ди-

ректора змушує її трішечки нервувати. Ну

а він вів далі:

- Звичайно, у школі є й інші примірни-

ки розкладу. Проте за ті кілька днів, що ви

тут, я помітив, що діти надзвичайно схви-

льовані. Якщо забути на мить про ті збит-

ки і неприємності, що мали місце, то му-

шу сказати, що ваш клас... ну, отримує

задоволення. А сьогодні після обіду... - міс-

тер Шрапнель набрав у груди повітря, - я

теж.

Містер Шрапнель і міс Гармидер уваж-

но дивилися одне на одного. На обличчі вчи-

тельки з'явилася усмішка, і вона засміяла-

83

ся. Містер Шрапнель теж почав усміхатися.

Раптом ні з того ні з сього міс Гармидер об-

вила директора руками навколо шиї і ро-

зцілувала його в обидві щоки.

- Ой, містере Шрапнель! - зітхнула вона.

Директор силкувався видертися з міц-

них обіймів міс Гармидер. Тим часом поруч

проходила місіс Штурх. Шкільна секретар-

ка поспостерігала за сценою в кабінеті ди-

ректора, приклала долоню до губів, щоби

не хихикнути, і втекла у свою кімнату.

Містер Шрапнель нарешті вирвався з

обіймів Лілії.

- Міс Гармидер! Я одружений чоловік!

- Я знаю, містере Шрапнель, але чому

б то часом і не обняти когось, коли ти щас-

ливий? Я завжди обнімаю людей, коли я

щаслива. А знаєте, іноді, коли мене пере-

повнює радість, під рукою нікого не виявля-

ється, і тоді я змушена обнімати дерево або

поштову скриньку.

- Охоче вірю, - промимрив містер Шрап-

нель. - Але я ще не закінчив. Сьогодні я зга-

дав, що це значить - по-справжньому отри-

мувати задоволення від того, що ходиш до

школи. Я впевнений, що третій клас чима-

ло навчився за останні кілька днів, але те-

пер перед нами постала велика проблема.

Завтра після обіду до нас прибуває місіс До-

нован, шкільний інспектор. Думаю, вам не

треба пояснювати, що це означає.

- Загальну паніку? - радісно спробува-

ла вгадати міс Гармидер.

- Так. Ці слова цілком адекватно пере-

дають суть справи. Наскільки я знаю, зав-

тра після обіду клас містера Донована має

плавання - я говорю це на випадок, якби

ви раптом вирішили один раз дотриматися

розкладу. Сподіваюся, тут мало що може

піти не так.

85

Лілія кивнула на знак згоди:

- Не турбуйтеся, містере Шрапнель.

Завтра після обіду ми будемо зразково-по-

казовою школою. І я справді збираюся ско-

ристатися з плавального басейну.

Вона вийшла з кабінету, перш ніж ди-

ректор устиг сказати ще хоч слово. І тепер

він ламав собі голову, чи вона справді вимо-

вила останні слова не зовсім серйозним то-

ном, немовби щось замишляючи, чи це йо-

му тільки причулося.

- Між іншим, - сказала міс Гармидер,

несподівано просунувши голову в двері, -