Дашвар Люко - Ініціація

До нотаріусихи теж уже ходив, не криючись, і коли хто з приятелів тільки пробував підштрикнути, — мовляв, і нащо було так довго перебирати, Павко, однаково в результаті зупинився на підстаркуватій Джульєтті? — дивився на сміливця хоч і стримано, але так чорно-похмуро, що той без слів читав у Перегудиному погляді безліч неприємностей особисто для себе, збавляв оберти, додавав поблажливо, що Тася хоч і немолода, та геть непроста баба, що всього в житті досягла сама, бо довбала ту скелю, куди тим каменярам; що вони б і самі не проти до Тасі та її добробуту підкотитися, деякі навіть пробували, та тільки пообпікалися, а Пашка, значить, вогню не боїться. Ну-ну… Пір’їна в дупу, Бог у поміч! Плітки відступали, цікаві ховали до часу голки блюзнірського кепкування, і тільки одне запитання час від часу проривалося на язики: вже переспав?

— Переспав із Тасею? — ніяк не вгамовувалися. — Чого мовчиш, Перегудо? Невже і досі не спробував баби? Бо якби спробував, то не втримався б, похвалився!

І що відповідати? Якби комусь із цікавих спало на думку підпоїти Павла аж настільки, щоб із нього правда полилася, чи підключити до детектора брехні і мордувати, поки все до останньої дрібнички-полунички не вихлюпне, то такі б дивні речі почули. «І здався вам той секс? — сказав би. — Та ні, я не проти. Бо ж діти. І для здоров’я. І природа. І розслабляюся завжди після сексу, сам не розумію чому. Може, десь на небі хтось за це мені хрестик у заслуги ставить. За те, що недарма метушуся, щось таки вихлюпую назовні. Ну, тобто роблю свій логічний внесок у збереження людства на Землі. Хтозна. Та тільки там, на небі, хтось недобре придумав, щоб діти народжувалися просто від сексу без резинки. Діти ж — не СНІД. Треба щоби від любові. Щоб по-людському, бо от Валєрчику моєму пощастило, що сучка здиміла, а я його не покинув, а воно ж не завжди так. І нащо після того спермою розкидатися? Може, варто собі раду дати, а не новими дітьми землю засівати? Бо як починаєш про те думати, так враз хочеться не просто сексу, а щоб душа співала. І Галі Шовкоплясиці так сказав, коли приперлася і почала: “Павко, а я чого прийшла… Сашка вдома нема, а я все згадую, як ти мене трахнув тоді, коли свердловину бурив. Може, повторимо?” — “Іди додому, Галю”, — сказав їй. А вона: “А чого?” А я їй: “Та того, Галю, що від тебе моя душа не заспіває”. А вона: “Тю, ти дурний, Перегудо, чи що? Я трахнутися з тобою хочу, а не пісні співати!” І як їй пояснити, що то таке, коли душа співає? Та не сумні пісні зажурені, не марші і гімни, а щось радісне, весняне, пташине. Щоб… от грієш молоко на сир, і радісно, бо є щось попереду! Точно є! До Тасі мчиш — те саме. І думки лишень одні: зберегти радість того, що тягне до Тасі, як магнітом, а чи буде секс попереду, чи Тася інакше вирішить — байдуже. Не те щоби не хотілося. Нащо собі брехати? Тільки подумаю про Тасю чи уявлю її — вже готовий. Та хочеться не просто сексу, а близькості: до біса сильно хочеться повільно роздягнути її, вкласти на постіль, обійняти, притулитися до неї, завмерти і одного від себе вимагати: не розридатися. Бо коли ця фантазія вкотре заливає мозок і серце, думаю лише про це: щоб не розридатися. І про резинку думаю. Бо, думаю, не зможу до Тасі з резинкою підступитися. Отакий парадокс у мене всередині утворився…»

Зовнішнє середовище теж означилося парадоксами. Здавалося, всі досхочу перемили кістки Перегуді з нотаріусихою за їхній наглий роман і думати забули, так ні! Знайшлося нещастя, що й навесні знай сіпало Павла. Такий собі Едик Сас, пропащий худий алконавт із коротким, приплюснутим до губи носом, що особливо дратувало Перегуду, бо чогось вірив, що як у чоловіка ніс довгий, ще й догори стирчить, то це перша ознака, що й у постелі чоловік завжди силу матиме, а Едик під ці критерії геть не підходив, падло! Може, його так чужий секс цікавив, що свого ніколи не мав? Як перестріне Павла, так у лоба:

— Тася в постелі — пантера? Чи мишка сіра? Розкажи, Перегудо!

— Та я б усрався від прикрощів, якби взагалі з тобою говорити вирішив! — плював Перегуда, сунув у своїх справах далі, лишаючи за спиною вічно п’яного Саса.

Та тієї неділі Сас причепився до Перегуди не сам на сам, як те бувало раніше, а публічно: під час великого людського збіговиська, на яке щонеділі перетворювався райцентрівський базар. Павло приїхав сюди, аби прикупити цукру і макаронів, зупинився біля купки чоловіків, які курили за яткою з комбікормами. І собі закурив. Вже намірився розпитати, чи правда, що дорогу від райцентру до траси ремонтуватимуть, бо як люди не брешуть, то Перегуді треба новий маршрут до столиці вибудовувати, аби свій сир туди без запізнення доправляти. Тільки рота розкрив, а тут Сас. Труситься, сука, зуби цокотять.